Продавати чи не продавати українське зерно?

Дискусії формату «не продаватимемо зерно, щоб нам більше допомагали» мало того, що неетичні, але ще й неконструктивні.

1. «Зробив-продав» тільки цей формат є єдино нормальним для будь-якого бізнесу. У нас виникли проблеми з другим етапом цього циклу, зараз з'явився мінімальний шанс трохи поправити справи.

2. Гострота продовольчого питання спадає. Ціни знижуються, країни продовжують вирощувати сільгосппродукцію. Наші 20 млн. тонн стрімко втрачають значущість, як би нам не хотілося думати інакше. Врешті-решт світ обійдеться без нашого товару, а ми отримаємо статус недоговороспроможних партнерів, які вморили голодом Африку – це на додачу до забитих елеваторів.

3. Побоювання «зараз вивеземо, а потім самі голодуватимемо» теж зрозумілі, але не відповідають дійсності. Урожай буде низьким, але нам вистачить. Так, навіть якщо вдвічі впаде, вистачить. І втричі.

Не забуваймо, що в нас суттєво – як тимчасово, так і безповоротно – поменшало населення, тож довоєнні баланси вже неактуальні. Це болісна тема, але про це треба починати говорити.

4. Підступи до Одеси. Розмінується вузький фарватер складної конфігурації, ним фізично неспроможна пройти ескадра. Плюс в епоху супутників такі збори складно не помітити та вжити заходів.

5. І головне. Є великий шанс, що стамбульська схема провалиться без наших зусиль. Розумніше і для міжнародного іміджу корисніше зі схрещеними пальцями нарікати і журитися з цього приводу, ніж ставати в позу.

Джерело