"Росія перестала бути країною, з якою можна нормально поводитися", — прем'єр-міністр Литви Інгріда Шимоніте

Прем'єр-міністр Литви Інгріда Шимоніте шкодує, що Європа останніми роками грала в "політику умиротворення" Росії. Про це політик розповіла в інтерв'ю французькому виданню "Le monde". Наводимо витяг з цього тексту. 

- Росія - "держава-ізгой", ви нещодавно написали у Твіттері. Але згодні з вами європейські чиновники відкрито про це не говорять. Прибалтика сміливіша?

- На жаль, дехто все ще вважає, що ми можемо змінити поведінку Росії, м'яко поговоривши з нею, втягнувши її в демократичні дебати, ставлячись до неї, як до одного з нас, а саме до країни, де ми підзвітні своєму електорату, де пояснюються рішення, де засоби інформації вільні. Я не можу коментувати ставлення моїх європейських колег до Росії, я просто знаю, що каже моя совість: Росія перестала бути країною, до якої можна ставитися нормально.

- Литовці роками попереджали про зростаючу небезпеку. Виходить, ми вас не чули?

– Нам було дуже важко пояснити, що її імперіалістичне прагнення відновити радянські володіння не зникло, хоча буда прикрита ширмою взаємовигідних економічних відносин. Загалом Захід думав, що може привести будь-кого в свою цивілізацію шляхом економічного процвітання і торгівлі. Крім того, прибуток для іноземних інвесторів, які вклали в Росію, був величезним, а це завжди дуже ризиковано. Тож дуже довго європейці заплющували очі на багато речей, зате добре бачили перед собою гори грошей. А ситуація тим часом погіршувалась. Європейці вважали, що, розбагатіючи, росіяни зрештою проситимуть про свободу. На жаль, сталося протилежне. Ми зазнали невдачі. Росія постійно зловживає принципами, які ми вважаємо нашою силою, такими як свобода вираження думок, і повертає їх проти нас; вона продовжує це робити, маніпулюючи інформацією.

- Литовські громадяни не звинувачують вас у тому, що ви викликали гнів їхнього могутнього сусіда?

- Наша країна відновила свою незалежність лише тридцять два роки тому [11 березня 1990 року]. Багато людей пам'ятають, що означає жити під радянською окупацією. Є люди, які були депортовані до Сибіру чи які народилися після депортації батьків: фермерів, священиків, вчителів.

Я сама жила у Радянському Союзі п'ятнадцять років і можу сказати: більше ніколи я не хотіла б так жити. Пам'ять про півстоліття окупації все ще жива у Литві, у нас забрали п'ятдесят років нашого розвитку. Тому ніхто не хоче більше чути про так званий «руський мір», до якого належить кремлівська ідеологія. Якщо ми говоримо голосно та сміливо, це не тому, що ми вискочки, а тому, що хочемо донести, що більше ніколи не будемо частиною цього світу, ми є європейцями.