The Hill: Що буде далі, якщо Путін переможе в Україні?

У разі перемоги в українському конфлікті російський лідер має три шляхи, пише Девід Лінгельбах у The Hill. На думку автора статті, Путін або розпочне нову військову кампанію, або займеться створенням альтернативи ООН, або почне зміцнювати свою спадщину всередині країни.

У своїй книзі "Сталін", яка здобула широке визнання, американський історик Стівен Коткін спробував поглянути на світову історію з кабінету вождя. А що, якщо спробувати за тим самим принципом подивитися на події сьогодні очима Володимира Путіна? Якщо російський президент вийде з українського конфлікту переможцем, що він робитиме далі?

З путінського кабінету сьогоднішній день виглядає загалом позитивно. Це можна було помітити і за тією самовпевненою та енергійною — і десь навіть зухвалою — манерою, яку він виявив на зустрічі з молодими російськими підприємцями та вченими 9 червня. І зухвалість ця певною мірою виправдана. Наразі Росія контролює близько 20% території України, хоча до початку операції під її контролем було лише 7,2%. За результатами опитування Левада-центру рейтинг російського лідера становить 83%, і це найвищий показник з липня 2017 року. Національна валюта країни, рубль, зараз сильніша, ніж будь-якої миті, починаючи з лютого 2020 року.

Але найважливіше, реальної альтернативи Путіну як лідеру держави зараз у Росії, схоже, немає — принаймні у короткостроковій перспективі. Немає людини, яка, на думку людей, могла б зробити країну сильнішою. Його потенційні конкуренти мертві, вигнані чи сидять за ґратами. Очевидно, переживати за своє крісло президенту вже не доводиться.

Зрозуміло, якщо дивитися на Росію з кабінету Путіна, ситуація в країні все ще неспокійна, і якийсь час вона залишатиметься в цій турбулентності. У МВФ очікують, що російська економіка у 2022 році скоротиться на 8,5%, а споживчі ціни за прогнозами зростуть на 21,3%. Через надмірну смертність від COVID-19 країна обганяє всі великі економіки, а це тисне на суспільство і вкидає його в невизначеність.

З урахуванням усіх "плюсів" та "мінусів" погляд з путінського кабінету наводить на одне запитання: а що далі?

Путін - майстер опортунізму, що в принципі властиво олігархам. Він очевидно не з тих, хто піде на очевидні кроки. Тим не менш перед ним можуть відкритися три шляхи: ще одна військова кампанія, створення альтернативи ООН та захист внутрішньої спадщини.

Наступною авантюрою російського лідера може стати військова операція у будь-якій іншій сусідній країні. Він навряд чи нападатиме на членів НАТО, таких як Польща, Литва чи Латвія (в останній живе значна частина російськомовного населення). Продовжувати захоплення територій Грузії чи Молдови йому також не вигідно.

Натомість, у заявленому прагненні "збирати" російські землі, російський лідер може піти на південний схід, до Казахстану. Зараз у цій країні живе 3,8 мільйона російськомовних, це приблизно 21% від загальної кількості населення. У Москви давні територіальні претензії на північну частину країни, де ще 1584 року будували свої поселення козаки. Претензії на цю область Росія озвучувала після розпаду СРСР, а проявилися вони у російських сепаратистських змовах, що виникли в Уральську та Усть-Каменогорську на півночі Казахстану у 90-х роках. Імовірність вторгнення набула реальних рис у січні 2022 року, коли російські війська під егідою ОДКБ ненадовго заходили на територію країни у відповідь на антиурядові заворушення. Армія Казахстану, яка налічує лише 39 тисяч діючих військових, навряд чи зможе щось протиставити російській.

Можливо, наступним своїм кроком Путін захоче збудувати архітектуру нового світопорядку. Організація Об'єднаних Націй є головним наддержавним символом західної міжнародної системи після Другої світової війни. Можливо, він уявляє якусь нову структуру такого масштабу, яка прийде на зміну ООН. Можна уявити інтеграцію, скажімо, ОДКБ та ЄАЕС (в обох організаціях Росія — лідер). Або архітектура нового світопорядку може мати більш глобальний характер, і буде побудована навколо організаційної структури БРІКС. А можливо, потрібно створити й принципово новий орган. Як би там не було, хрещеним батьком будь-якої з цих ініціатив Путін бачить сам себе. Він буде присутнім при формуванні нового світопорядку.

Також цілком можливо, що наступним кроком Путін захоче захистити внутрішню спадщину. Головний наголос тут буде на те, щоб призначити та ретельно підготувати собі наступника, який спиратиметься на путінські здобутки. З огляду на те, що російський лідер дуже любить асоціювати себе з Петром Великим, йому доведеться знайти собі на заміну когось ближче до Катерини II, ніж до її чоловіка, слабкого Петра III. У переліку ймовірних кандидатів — прем'єр Михайло Мішустін та друг Путіна, олігарх Юрій Ковальчук, хоча український конфлікт постійно плутає та перемішує цей список.

Інший спосіб для Путіна захистити свою спадщину — винести столицю Росії за Урал — подалі від військової загрози Заходу та ближче до епіцентру Євразії. Якщо перенести частину функцій у міста на кшталт Самари (колишній Куйбишев, якій був альтернативною столицею у разі падіння Москви у Великій Вітчизняній), Новосибірська чи Владивостока, значною мірою виникне нова економічна активність. Крім того, цей крок проведе паралель між Путіним та Петром Великим, який переніс столицю до Петербурга у 1712 році.

Яким би шляхом не пішов російський президент, йому стає все очевидніше, що Росія врешті-решт зможе заявити про якусь форму перемоги в Україні. Він готовий йти далі і прорубувати собі шлях за рахунок тієї невизначеності, яку сам і створив; невизначеності, яка дає йому та Росії нові можливості. Що далі? Більше змін, але не навпаки.

Девід Лінгельбах – професор підприємництва у Балтиморському університеті. Жив і працював у Росії з 1994 по 1999 рік, де обіймав посаду голови представництва банку Bank of America у Росії. Зараз він пише книгу про олігархів, яких вивчає вже понад чверть століття.