Оренда, мова та робота без диплома: як живуть українські біженці в Америці

Через півтора роки після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну наші громадяни все також сподіваються повернутися додому зі США, куди вони бігли в пошуках притулку. Вони розповіли OBOZREVATEL про труднощі та проблеми, з якими їм довелося зіткнутися у цій країні.

Без знайомих чи родичів буде складно

Киянка Тетяна Шагінян до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працювала головним редактором журналів про дизайн, керувала сайтом жіночих видань у великій медіагрупі.

Після вторгнення Тетяна разом із дочкою-школяркою покинули Київ і опинилися в Америці. Там вони мешкають уже рік.

"У мене в Сан-Франциско живе двоюрідна сестра. Я вивозила її маму з Києва на початку війни, і на подяку вона оформила мені та дочці спонсорство (програма U4U, за якою американці запрошують українських біженців і беруть на себе турботу про них. – Ред.).

Насправді, якщо у вас немає родичів, близьких знайомих у США, які готові допомогти вам, то знайти спонсора складно. Й з кожним днем стає дедалі складніше. Американці, особливо вихідці з пострадянських країн, бояться відповідальності за українців, вони вважають, що українці ляжуть на них мертвим тягарем. Їм краще платити податки і так допомагати, аніж запросити до себе українця", – розповідає Тетяна.

За її словами, багато хто тепер спонсорство перетворив на прибутковий бізнес: з кожного українця, який бажає в'їхати до США, беруть $3-5 тис. При чому бізнес на цьому роблять свої ж, вихідці з України. Зустрічаються також шахраї, які беруть гроші та пропадають на фінальній стадії оформлення документів.

"Наші спонсори допомогли мені з влаштуванням дитини до школи. За кімнату в будинку моєї кузини я платила з першого дня. Власне, спонсор нічого вам не винен, його місія закінчується в той момент, коли українець потрапляє до США. Якщо спонсор жаліслива людина, то він допомагатиме вам. Але розраховувати на нього не варто", – зазначає Тетяна.

Без кредитного рейтингу зняти житло майже неможливо

Таня з донькою потрапили до одного з найдорожчих штатів – Каліфорнії, до міста Сан-Франциско. Коли вони їхали до цієї країни, то ще не знали, що можуть обирати місце проживання, а до Каліфорнії ж покликала родичка. Зараз вона б сюди не поїхала.

У Каліфорнії вона вже оформила страховку, дочка навчається у школі, знайшла роботу, і головне – підписала контракт на оренду квартири на рік.

"Ми знімаємо крихітну студію за $1995 на місяць, ще $300 йде на рахунки. Тут багато хто знімає кімнату від $1200. Держава житло не надає, його доводиться шукати самим. Це дуже складно, тому що у нас немає кредитного рейтингу, через це зняти квартиру неможливо – договір оренди не підписують. Нам удалося зняти житло лише після листа від роботодавця про доходи, плюс я заплатила за житло за три місяці наперед", – розповідає українка.

Що стосується мови, то у Тетяни була розмовна англійська. Для українців, як і для інших біженців, тут працюють безкоштовні мовні курси, вони денні, ніякого інтенсивного вивчення немає, тому освоєння мови може розтягнутися на пару років.

У США є організація Jewish Family, яка має окрему програму допомоги українцям. Там Тетяні надали волонтера зі знанням англійської.

Ваші дипломи тут – просто папірці

Щодо роботи, то Тетяна каже, що всі наші дипломи юристів, економістів, журналістів тощо в Америці просто папірці. Для роботи в цій країні потрібний досвід роботи в США, підтверджений диплом, хороша мова та знайомі, які допоможуть.

"Як правило, у більшості українців цього немає, тому дипломовані успішні фахівці навіть із науковим ступенем йдуть у посудомийники, няні, прибиральниці, вихователями в приватні сади, на склади. Й найчастіше, що ми тут чуємо від емігрантів, які приїхали сюди багато років тому: "ми також починали", "я зміг, і ти зможеш". Тільки на відміну від них ми бігли від війни, а вони змінювали країну на американський комфорт", – ділиться Тетяна.

Тетяна змогла влаштуватися вихователем у приватний дитячий садок. У такому саду зазвичай 14-15 дітей на двох вихователів. Зарпалата $21 на годину, 40 годин на тиждень. На місяць виходить $3200-3300. Наприкінці року ще доведеться сплатити податки приблизно 12% на місяць, це $4000.

Заробітку українці з донькою після сплати оренди вистачає на скромне життя, тому у вихідні Тетяна бере підробітки: нянею чи прибирання.

Америка допомагає біженцям, причому всім однаково. Дають по $250 на продукти на людину на місяць, близько $700 готівкою, та безкоштовну медичну страховку. Щойно біженець влаштовується працювати залежно від зарплати допомогу зменшують. Наприклад, у Тані зняли весь кеш, коли вона влаштувалася на роботу, залишилися лише гроші на продукти – $500 на двох на місяць.

"Підтверджувати своє фінансове становище потрібно кожні півроку. Багато хто через це працює тут за кеш, щоб зберегти допомогу (бенніфіти). Але я не хочу обманювати державу. Благодійних організацій тут мало, переважно допомагають церкви для своїх парафіян. Також можна взяти разів на тиждень продукти у фудбанках. Багато емігрантів цим користуються десятки років. Але українців там мало", – каже Таня.

"Ми тут такі ж сирійці, афганці чи росіяни"

Окрім проблем із роботою українка відзначає і бюрократію в Америці. Документи часом доводиться чекати кілька місяців, оформляти тонни паперів.

З плюсів Таня відзначає безпеку життя для дитини. А ось про ставлення американців до українців каже так: "У моєму штаті до біженців ставляться так: ми платимо податки, Америка допомагає вам зброєю. Розраховувати на співчуття чи розуміння простих американців не варто. Ми тут такі ж як сирійці, афганці чи росіяни", – підсумовує українка.

Таня збирається повернутися до України, коли закінчиться війна. Говорить, що це її країна. Донька, якій 16 років, хоче закінчити американський виш і вже із дипломом приїхати назад на батьківщину. Зараз у неї шкільні канікули і вона допомагає мамі, теж працює нянею в дитячому садку.

Приїхала до Америки за паролем

Алла (ім'я змінено на прохання героїні) до США прилетіла 13 квітня минулого року. "Я прилетіла на запрошення друзів. Тоді на кордоні з Мексикою українцям видавали гуманітарний пароль щоб потрапити до Америки. Пароль діє один рік, але зараз його продовжили ще на рік", – розповідає Алла.

Жінка мешкає в штаті Пенсільванія, місто Філадельфія. Через те, що вона приїхала до друзів, живе у них безкоштовно.

Алла також зазначає, що програма спонсорства зараз існує формально – вона лише дозволяє українцям приїхати до США. "Як правило, спонсори існують лише на папері. Вони нічого за українців не платять, лише якщо самі не виявлять такого бажання, як мої друзі, наприклад", – уточнює жінка.

У Пенсільванії Алла отримує від держави "фуд стемпи" у розмірі $280 на місяць і кеш у $250, а також безкоштовну медстраховку. Додатково можуть допомагати різноманітні релігійні організації.

Також ти маєш відвідувати безкоштовні курси англійської мови.

"Оскільки вони безкоштовні, то вони ніякі. Ще в Україні я закінчувала курси англійської мови. Але мені 55 років, востаннє мову я вивчала ще в школі, а в житті мені вона не потрібна була, тому вона дається мені нелегко. Спілкуюся я за допомогою мобільного перекладача. Для життя тут цього достатньо, але на хорошу роботу з таким знанням мови ти не влаштуєшся", – розповідає Алла.

Мила посуд та підлогу

У Києві жінка працювала на себе та непогано заробляла. У США вона може влаштуватися в клінінг, помічницею по дому, доглядати людей похилого віку. Алла пробувала мити посуд, була помічницею вдома, мила синагогу.

Вона каже, що тут часто особливо вихідці з пострадянського простору, кидають і обманюють прибулих. При прийомі на роботу обіцяють одні умови, а за фактом отримуєш зовсім інше.

"Весь їхній бізнес побудований на обмані новеньких. Вони кажуть, що ми своє г**** з'їли, тепер ви їжте своє. Тут немає взаємовиручки як у китайців, корейців чи євреїв", – зазначає Алла.

Українка каже, що вже вдруге починає своє життя з нуля. В 2014 році вона поїхала через війну з Луганська до Києва, перевезла своїх дітей, у неї є й онуки. Тепер все знову починає вдруге.

"Звичайно, в Україні було легше, тому що ти у своїй країні. В Америці набагато складніше. Основна проблема – це мова, знання законів та менталітету. За клацанням пальцями почати тут щось нове дуже складно, тим більше я одна", – продовжує Алла.

Також вона говорить про те, що Америка – велика країна, тут великі відстані, і без свого автомобіля пересуватися дуже складно. У великих містах ще працює громадський транспорт, тому у Філадельфії Аллі вдається обходитися без автомобіля.

Але коли вона переїжджала на деякий час до Ланкастера, то там були такі місця, що без авто не обійтися. Але все одно повертатись назад до України вона не планує.

"Такого рівня життя як в Україні навряд чи досягну"

Нелегко у США й українським біженцям, які працюють в IT. Багато хто з них наголошує, що в цій країні все дуже дорого. Й навіть якщо вдасться влаштуватися у сферу IT, то краще, щоб працювали обидва члени сім'ї, щоб нормально жити.

"Такого рівня життя, яке міг собі дозволити в Україні зі своєю зарплатою, у США я навряд чи досягну. Вдома я міг собі дозволити таксі щодня, походи в кафе, доставку їжі, розваги. Тут такого нема. Навіть "Убер" тут занадтодорогий. З ресторанів можна дозволити собі фастфуд, з доставки їжі з мексиканських чи китайських закладів", – розповідає програміст Валерій.

Нарікають українці і на систему медичного обслуговування. Незважаючи на безкоштовні страховки, чекати на прийом у фахівця доводиться по 3-4 місяці, навіть приватного. А МРТ чи КТ тут коштує до $5 тисяч, і також черга.

Багато хто хоче після закінчення війни повернутися додому. "Дорога медицина, незрозуміло, як усе тут влаштовано, і багато мігрантів з освітою, які складають конкуренцію", – пояснює своє рішення Валерій.

Але є й ті, хто вирішив залишитися, працювати, вчитися, здобувати освіту та будувати своє життя вже в Америці.