Ким і на які зарплати влаштовуються українські біженці у Німеччині

За майже рік Німеччина прийняла понад мільйон українських біженців. Переважна більшість, за даними Федерального відомства у справах міграції та біженців, – жінки (80%), майже половина з яких (48%) мають малолітніх дітей.

Майже кожен п'ятий вже знайшли собі роботу в Німеччині, і з кожним місяцем їх дедалі більше. Ця частка значно вища, ніж серед біженців з інших країн.

При цьому, за даними соцопитувань, добре німецьку мову знають лише 4% опитаних, 80% – погано чи зовсім ніяк. Але половина всіх біженців справно відвідує мовні курси.

Приблизно 60% із них живуть на державну допомогу, і соціальне відомство оплачує їхнє житло.

34% українських біженців, згідно з дослідженням, хочуть залишатися в Німеччині до закінчення бойових дій на батьківщині, 26% планують залишитися тут назавжди, 11% – ще на кілька років, 2% – максимум на рік. Інші ще не вирішили, чи залишаться вони в Німеччині і на який термін.

Рівень освіти у біженців у Німеччині - значно вищий за середній. Вищу мають 72% опитаних при 50% у середньому по Україні та 33% - у Німеччині.

Незважаючи на дефіцит кадрів у Німеччині, багато наших біженців зіткнулися з тим, що не можуть знайти роботу.

"Робота є в основному для фахівців, які як мінімум знають німецьку. Що стосується робітничих професій, на які особливо високий попит, то тут потрібні здебільшого чоловіки - водії, будівельники та інші. Українські біженці - це переважно жінки. Але багато хто зможе знайти роботу за спеціальністю пізніше, коли вивчать німецьку та освоїться на місцевому ринку праці", - пояснює виданню "Страна" голова Всеукраїнської асоціації агентств з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

А поки що багато українців влаштовуються прислугою, на прибирання, посудомийниками, на заводи та ферми із зарплатою близько 1,5-2 тис. євро.

Постійно набирає працівників на склади та кур'єрів-водіїв (це можуть бути і жінки з водійськими правами). Зарплата – 2-2,2 тисячі євро.

За словами українки Оксани Моргун, яка живе в Берліні й працює в місцевій кадровій агенції, в Німеччині дуже потрібні доглядальниці, плиточники, сантехніки, електрики та пакувальники. Також у країни є робота для водіїв, медичних сестер та будівельників.

"Реально заробити на наші гроші близько 60-70 тисяч гривень. У ряді випадків навіть не потрібне знання німецької мови. Українців набирають найчастіше саме на ці роботи", - каже Моргун.

Великий попит на трудяг на польових роботах – восени набирають на гарбузові ферми, навесні – на спаржу, влітку – на збирання ягід та фруктів.

На спаржу та фури

Активно набирають українців на ферми для догляду за худобою чи поля зі спаржею. Обіцяють зарплату в 1,6 тисячі євро чистими, з яких вираховують 150 євро за проживання.

"Праця на полях у німців дуже важка. Здебільшого це збирання спаржі, полуниці, огірків - у квітні-червні. Без вихідних, з платним житлом, користуватися телефоном забороняють. Робота - з 5 ранку і часто до заходу сонця", - розповідає. Країні" львів'янка Галина Маруняк, яка мешкає в Німеччині.

"Самі німці не погоджуються на таку роботу - їм вигідніше сісти на допомогу. Урожай гниє, а про українців тут і до війни ходила слава як про дешеву робочу силу. Хоча в Німеччині є мінімальна ставка (9 євро з "копійками" за годину), німецькі фермери примудряються недоплачувати (часто наймають нашу молодь і платять їм 6 євро як практикантам). Хоча загалом у Німеччині, порівняно з тією ж Польщею, трудові права порушуються набагато рідше. Здебільшого чесно все виплачують. - каже українка Оксана Маломуж, яка живе у східній частині Німеччини.

Бракує у ФРН і водіїв фур - там, як і в багатьох країнах ЄС, ситуація з вантажними перевезеннями на межі колапсу. За прогнозами Світового банку, протягом найближчих десяти років у країні не вистачатиме близько 150 тисяч водіїв. Навіть працівники Східної Європи не зможуть покрити цей дефіцит кадрів.

Раніше водіїв на вантажні фури навчали у Бундесвері, і вони розпочинали свою кар'єру одразу у компаніях-перевізниках. Такої системи тепер не існує.

"Вони повинні здобувати освіту три роки або віддавати зі своєї кишені за права водія чотири-п'ять тисяч євро, хто готовий за це платити", - розповідає "Німецькій хвилі" Хайді Радлер з німецької логістичної компанії Hintzen.

Власники логістичних фірм у розпачі: без водіїв нічого не працюватиме. Тим більше що попит на послуги перевізників швидко зростає.

Але знову ж таки, враховуючи, що серед українських біженців переважно жінки, ці вакансії серед наших співвітчизників не популярні.

До того ж є підводні камені. Водій зі Львова Володимир Труш, батько трьох дітей, який легально виїхав із сім'єю до Німеччини, каже, що українські права не котируються, вимагають навчання у німецькій автошколі, для цього треба знати мову хоча б базово, а іспит на керування – складний.

Українським водіям у Німеччині на фурах платять у середньому 2 тисячі євро, це приблизно 80 тисяч гривень, тоді як на батьківщині вони отримували близько 15-25 тисяч гривень.

Лікарям тягнуть волинку

А ось за кваліфікованими спеціальностями, наприклад, лікаря або інженера, потрібно підтверджувати диплом і обов'язково знати мову на високому рівні (особливо це стосується лікарів). Після цього можна влаштуватися та розраховувати на зарплату до 4-5 тисяч євро на місяць.

"Для висококваліфікованих фахівців вимоги досить жорсткі. Якщо ти інженер, можеш працювати тільки за цією спеціальністю. Так само для лікарів. Наприклад, лікар не може працювати медсестрою, хоча в нас і в багатьох інших країнах це допускається", - пояснив Воскобойник.

Нині у Німеччині треба підтверджувати дипломи. Це поширюється на медиків, юристів, інженерів, бухгалтерів.

Причому процес підтвердження диплома може бути досить складним. Наприклад, медикам потрібно спочатку відучитися рік на підготовчих курсах, потім скласти кваліфікаційний іспит (все це за умови відмінного володіння німецькою мовою на рівні С1). Після цього доведеться кілька років попрацювати помічником лікаря, тільки потім дозволять лікарську практику. Якщо приберуть усі ці етапи, влаштуватись на роботу в Німеччині медикам з-за меж ЄС стане набагато простіше. На такий крок, до речі, пішли Італія, Польща, Литва щодо українських біженців із медичними дипломами.