Чи справді українці масово їдуть із Литви

Українці їдуть із Литви? Такий висновок можна зробити, якщо сприймати свіжу   статистику формально: за півроку їх кількість у країні скоротилася на 10 тисяч осіб. «Нова газета.Балтія» розбиралася, як сприймати ці дані, а заразом запитала самих біженців про досвід життя в іншій країні.

Водій тролейбуса: «Виїжджають одиниці і з особистих причин»

Опитані журналістами українці останні дані Департаменту міграції сприйняли з подивом. Кажуть, що їм відомі поодинокі випадки повернення на батьківщину, і то скоріше з особистих причин.

— Знаю лише одну жінку, яка нещодавно переїхала з Вільнюса до Києва, — каже Леонід, який вимушено змінив професію та вже понад два роки працює водієм тролейбуса у столиці Литви. — Однак це виняток і пов'язаний з тим, що вона досягла пенсійного віку. У двох тролейбусних парках міста працюють близько 100 водіїв з України. Я не спостерігаю масового відтоку.

При цьому він підтверджує, що з найближчих знайомих багато хто хотів би повернутися додому, і незначна частина його співвітчизників готова залишатись у Литві назавжди.

— Мене плюс-мінус влаштовує зарплата, але не подобається клімат: часті дощі, короткий світловий день холодної пори року, не вистачає сонячного світла взимку, — називає свої аргументи українець. — До того ж, я хочу повернутися до творчої роботи. Тому коли з'явиться можливість, планую виїхати.

Ця приватна думка підтверджується даними Служби зайнятості Литви, яка днями констатувала, що за останній рік кількість українців, що працюють, у країні змінилася незначно. Більше того, вона навіть зросла на 1,7 тисяч.

Тетяна: «Не уявляю повернення з Клайпеди до Харкова»

Більшість українських біженців у Литві – це жінки з дітьми. З зрозумілих причин виїзд чоловіків із країни, що воює, суворо обмежений. Тетяна з Харкова тепер живе у Клайпеді:

— Виїхала з дочкою на самому початку війни. Спочатку на Закарпатську область, а потім у Литву. У Клайпеді у мене знайомі, у них живемо. Це хороша підмога.

За її словами, найістотніший фактор, який може змусити повернутися до України, — це питання прибутків.

Більшість заробітку йде на оренду житла. Раніше її в Литві компенсували, але зараз умови посилили і домогтися таких виплат практично неможливо. "Тепер усі знайомі, хто подавав документи на компенсацію оренди, отримали відмови", - каже вона.

— Припустимо, людина працює на заводі та отримує 600 євро. Більшість грошей — 300-350 євро — йде на оренду, — наводить приклад українка. — Якщо двоє дітей, то вижити на гроші, що залишилися, неможливо. Хтось справді поїхав додому, де є власне житло, проте, за моїми відчуттями, йдеться про 1-2 тисячі осіб, але не про 10 тисяч.

Вона каже, що деякі її співвітчизники змушені були повернутися на окуповані території на Донеччині та Луганській області, зазначаючи, що сама цих людей не знає. Кому дозволяють можливості, перебираються до Польщі та навіть до Іспанії.

— Оскільки я не винаймаю житло, працюю онлайн в українській фірмі та маю запас коштів, у мене ситуація простіша, — визнає Тетяна. — Я думала повернутися до Харкова. Ми з дочкою навіть їздили туди на місяць, але зрозуміла, що не винесу — бомбардування не припиняється, психологічно перебувати там важко. Увесь час боїшся. Тому залишаємось у Литві. Відправила дитину до Міжнародної української школи, щоб донька соціалізувалася, спілкувалася з однолітками, але після запровадження оплати цією установою освіти вирішила перевести її до клайпедської прогімназії.

Ольга: «Ще рік тому я відповіла б, що після війни плануємо повернутися додому»

Найбільш впевнено почуваються сім'ї, в яких обоє батьків змогли переїхати до Литви. Вони мають довгострокові плани і життєву стратегію, пов'язану з балтійською країною.

— У чоловіка та в мене вища освіта. До повномасштабної війни обіймали інженерні посади, — розповідає Ольга з Дніпра, яка також мешкає у Клайпеді. — Однак довелося підлаштовуватися до обставин. Чоловік швидко перевчився і сів за кермо фури. Я працюю на кухні.

За її словами, один із суттєвих факторів, який перешкоджає пошуку кваліфікованої роботи, — це мовний бар'єр. «Ми намагаємося вивчати мову країни, в якій перебуваємо», — підкреслює українка.

— Звісно, якщо у сім'ї працює лише одна людина, то доводиться складно, — визнає жінка. — Українки без достатнього знання мови здебільшого можуть розраховувати лише на мінімальну заробітну плату.

Вона розцінює Литву як дуже комфортне місце для її сім'ї, перераховуючи такі переваги: доброзичливість людей, доступ до ринку праці, навчання дітей російською та українською мовами, хороший клімат, схожий менталітет, можливість вивчати литовську мову.

— Ми тут лише рік, але дуже полюбили цю країну і дуже вдячні литовцям за притулок, — зауважує Ольга. — Ще рік тому я відповіла б, що після війни плануємо повернутися додому, проте тепер я вже не так у цьому впевнена. Незважаючи на орендоване житло та невеликі доходи, ми оцінили спокій та комфорт для наших дітей. Якщо говорити про можливість залишитись тут, я думаю, більшість українців будуть раді жити тут постійно.

Вікторія: «Українців не призначають на висококваліфіковані посади»

Проте не лише переваги життя у Литві утримують українців. Деякі співрозмовники згадували непросту ситуацію, так чи інакше спричинену російською агресією.

— Виїхали з прикордонної області, яку зараз дуже обстрілюють і в якій, кажуть, очікується наступ, — розповідає свою історію Вікторія, яка із чоловіком та 12-річною дочкою живе на литовському узмор'ї. — Там у дитини не було можливості нормально відвідувати школу через численні тривоги. А електроенергію відключають на 10 годин на добу та більше. Через те, що підприємства повністю або частково припинили свою діяльність, ми з чоловіком втратили роботу.

Водночас, за її словами, в Україні відбулося зростання тарифів на комунальні послуги, хоч влада обіцяла їх заморозити на час війни. Жінка також зазначає високий рівень корупції та закон про мобілізацію, який «утискає права громадян і суперечить Конституції».

У лютому 2024 року Вікторія зі своєю родиною переїхали до Литви. Її чоловік працює, донька навчається у литовській школі. Сама вона вивчає литовську мову, щоб згодом знайти роботу за фахом.

З переваг українка наголошує на безпеці, можливості здобути європейську освіту дітям, розуміння російської мови багатьма литовцями, умови для вивчення литовської.

- Живемо на зарплату чоловіка. Її вистачає на оплату оренди квартири, комунальних платежів та на побутові потреби: їжу, кошти особистої гігієни тощо. Із непередбаченими витратами вже важкувато, — визнає Вікторія.

Говорячи про складнощі, вона вказує на мовний бар'єр, який позначається під час пошуку роботи.

- Українців не призначають на висококваліфіковані посади. Якщо ти біженець, то можеш працювати посудомийкою, прибиральницею, слюсарем, водієм, незважаючи на те, що в тебе вища освіта та великий досвід роботи за фахом, — із явним жалем наголошує вона.

Ще один момент, який її турбує, це тривалий час очікування консультації у лікаря: «Якщо плановий випадок, то нормально, можна і почекати. А якщо потрібно терміново, це зовсім біда».

— Чула, що військовозобов'язаним чоловікам складно продовжити документи для легалізації, — ділиться ще однією тривогою українка. — Якщо людина перебуває в країні на законних підставах, працює, проблем із законом немає, то чому їй заважають? Нехай собі живе, працює, забезпечує сім'ю та сплачує податки до бюджету.

Наразі жінка не розглядає сценарії переїзду з Литви. Єдине, що може змусити — це відсутність легалізації, через що вона та члени її сім'ї не зможуть працювати та навчатись.

Департамент міграції: «Понад 10 тисяч українців не повернулися до Литви для продовження дозволів»

Абсолютна більшість українців, опитаних журналістами, не підтверджують, що відбувається масовий від'їзд їхніх співвітчизників із Литви. Звідки ж число 10 тисяч тих, хто виїхав? Співрозмовники припускають, що йдеться про тих, хто отримав ВНЖ, але насправді й так не пов'язував себе міцними зв'язками з балтійською країною, перебував в Україні чи інших державах ЄС. А коли настав час продовжувати документи, то виявилася така різниця.

У Департаменті міграції Литви фактично підтвердили цей здогад:

«Зниження більш ніж на 10 тисяч викликане тим, що всім українським військовим біженцям довелося продовжити дозвіл на проживання, тобто фізично з'явитися до Департаменту міграції. У результаті українці, які виїхали з Литви, не попередивши нас заздалегідь, не звернулися за продовженням посвідки на проживання».

За даними відомства, до березня 2024 року українцям було видано 86687 ВНЖ. Коли настав час продовжувати документи, виявилося, що за ВНЖ звернулося 74 199 осіб. Отже, понад 10 тисяч українців просто не повернулися до Литви для продовження дозволів. З'ясувалося це у квітні цього року, коли було оновлено статистику.