"Села-привиди". Куди в Німеччині селять українських біженців

Навколо вугільних кар'єрів на заході Німеччини є населені пункти під знесення, мешканців звідти вже виселили. Але тепер у покинутих селах поселили біженців, пише DW.

На Google-картах ці місця на заході Німеччини, у федеральній землі Північний Рейн - Вестфалія, виглядають як три великі білі плями. А наживо ці плями - три величезні кар'єри Інден, Хамбах і Гарцвайлер, в яких концерн RWE видобуває буре вугілля.

Неподалік кар'єрів розташувалися населені пункти, деякі з них занедбані від кількох місяців до кількох років. Будинки місцевих жителів викупив RWE, а їх переселили в інші місця, виплативши компенсації. За початковим задумом, спорожнілі "села-примари" підлягали зносу, але через плани Німеччини відмовитися від видобутку бурого вугілля майбутнє цих поселень туманне.

Українці у занедбаному селі: "Ми не скаржимося"

Видобуток вугілля у кар'єрі Хамбах розпочали у 1978 році. До 2030 року його мають закрити.

Колись тут була частина хамбахського лісу. У 2018 році цей ліс став основним місцем протесту німецьких екоактивістів, які вимагали від концерну RWE припинити видобуток та зберегти дерева. Частину лісу в цьому місці все ж таки врятувати не вдалося. Як і кілька населених пунктів довкола кар'єру. Підлягають зносу два "села-примари" - Моршених і Мангейм (не плутати з однойменним містом на південному заході Німеччини).

У Мангеймі зустрічають ряди будинків з опущеними жалюзі та забитими вікнами. Вулиці з потрісканим асфальтом розбиті ліхтарі вздовж дороги. У центрі – католицька церква, всі вікна якої забиті фанерою. Біля декількох будинків, що добре збереглися, - колючий дріт і напис про те, що це власність концерну RWE. Подекуди на околиці замість окремих будинків уже руїни. Дорогу перебігає заєць, а у високій траві поряд із зупинкою, де колись зупинявся рейсовий автобус, вальяжно ходить фазан.

Людей тут не видно. За ідеєю, їх тут не повинно бути. Як і в сусідньому селі Моршених. Тут ті ж ряди порожніх будинків із забитими вікнами, недоглянуті палісадники з високою травою, автобусна зупинка без покажчиків. Ще одна "село-примара", як здається на перший погляд.

Але якщо придивитися, на дверях кількох будинків помітні білі аркуші паперу. На одному аркуші – список із українських прізвищ, на іншому – арабські імена. В одному з таких будинків мешкає молода пара українців. Вони просять не називати їхні імена та розповідають, що живуть у цьому селі з грудня 2022 року. Будинок на одну сім'ю зараз займають кілька людей – свого роду міні-гуртожиток для біженців. Тут українська родина з Донбасу є сусідами біженців із Сирії.

"Ми ні на що не скаржимося, світло, вода, опалення у нас є. І навіть інтернет та мобільний зв'язок, - каже Денис (ім'я змінено на прохання співрозмовника). - Можемо дзвонити додому, в Україну. Щотижня сюди приїжджають представники комунальної влади, допомагають нам з документами, ми регулярно отримуємо допомогу".

Про те, що в селі немає магазинів, ні аптек, ні лікарів, пара не переживає. Дружина Дениса Юлія (ім'я змінено) каже, що вони виїжджають до сусіднього села за продуктами на власному транспорті. Поруч із будинком припарковано автомобіль з українськими номерами.

"Коли ми приїхали до цього села, спочатку нічого не зрозуміли. Це потім нам пояснили, що це за місце. Але вдома в Україні ми три місяці сиділи під обстрілами, тож тут нам спокійно. Тільки ось у лісі (показують на дерева, які починаються через поле за парканом. -Ред.) живуть екоактивісти, вони собі там дома на деревах збудували, іноді ми їх бачимо. Але вони нас ніяк не турбують", - каже Денис. За словами співрозмовників, регулярно до села для контролю правопорядку приїжджає поліція.

З іншими сусідами – у цьому селі кілька українських сімей – Денис та Юля зустрічаються, коли приїжджають представники влади, чи прогулюючись вулицями. Тут одна дорога – у полі чи в ліс, де вони збирають ожину. "Тут нудно, звичайно, на перший погляд. Ось ходимо по ягоди", - розповідає Юля. "Але іноді поїдемо до міста, а там так галасливо, що поспішаємо повернутися у свої поля", - продовжує Денис.

Вони зізнаються, що не знають, як довго залишаться тут. "Начебто кажуть, що це село зносити не будуть. Та й нас сюди комунальна влада направила, а спочатку ми опинилися в таборі для біженців, у Бохумі, тож житимемо, доки не переселять чи не депортують", - каже Юля.

Згідно з останніми планами, село Моршених, дійсно, вирішили все ж таки не зносити, а вугільний кар'єр закриють через відмову Німеччини від видобутку бурого вугілля. Про це у відповіді на запит DW повідомили і в концерні RWE. "Знесення вищезгаданих сіл більше не передбачено. А будинки та квартири, які свого часу викупив концерн у сімей, переселених в інші місця, за бажанням комун були надані їм у тимчасове користування для проживання там людей, які терміново потребували даху над головою", - йдеться у заяві прес-служби RWE.

Гуртожиток для біженців у школі "села-примари"

Села Кукум і Кайєнберг розташовані біля іншого кар'єру - Гарцвайлер-2. Місцевих жителів із цих населених пунктів теж переселили, виплативши компенсації. Ці села – наступні на черзі під знесення. По сусідству з ними популярне у зв'язку з протестами екоактивістів за участю Грети Тунбер село Лютцерат, яке мають за планом знести у 2023 році. Проїхати в Лютцерат зараз не можна. Усі під'їзди до нього закриті. Можливо, цього населеного пункту вже не існує.

А ось у сусідній Кайєнберг проїхати можна. При в'їзді цей населений пункт на перший погляд не відрізняється від інших переселених сіл. Такі ж вузькі вулички, лави добротних, але порожніх будинків. Католицька церква. Дитячий садок, ігровий майданчик для дітей, що частково заріс бур'янами.

Ще за кілька метрів - будівля школи, з якої несподівано виходять кілька людей. Вони виносять стільці та розташовуються прямо на шкільному дворі. На вулиці дуже спекотно. Прохожий, відповідаючи на запитання, каже: "Ми тут живемо. Ми з Сирії". І поспішає зникнути з поля зору. Чи живе він у цій школі чи ні, з'ясувати не вдалося. Всі інші в розмову вступати не хочуть і налякані теж заходять усередину.

Поруч зі школою - автобусна зупинка, на ній висить розклад автобуса, який все ще ходить до цього села. На дверях булочної - у самому центрі навпроти церкви - висить розклад: вона відкрита лише кілька годин кілька днів на тиждень. Працюючих магазинів та аптек тут немає. Будинки, в яких були всі інші заклади, теж порожні. Натомість є діючий пункт пожежної охорони. Виявляється, що в деяких будинках мешкають люди, біля кількох будівель припарковані автомобілі.

"Так, у селі Кайєнберг все ще живуть місцеві жителі, хоча близько 80 відсотків вже виїхали, отримавши компенсацію. Приблизно 15-20 відсотків ще там залишаються. Зараз там живуть і біженці, під гуртожиток для яких перебудували стару школу. У селі є світло, вода та опалення. Комунікації не були зруйновані, оскільки статус села був спірним через плани відмови від вугілля. Для біженців, що живуть тут, організували мовні та інтеграційні курси, а діти ходять до дитячого садка", - коментує ситуацію для DW заступник голови земельного комітету з різноманіття та інтеграції, депутат міськради Бохума Ірина Бекер.

За її словами, після повені влітку 2021 року в землі Північний Рейн - Вестфалія між RWE і місцевою владою, зокрема, комуною Еркеленц, до якої належать Кукум і Кайєнберг, було досягнуто домовленості про те, частина порожніх житлових будинків у "селах-примарах" може використовуватися як тимчасовий дах над головою для тих, хто втратив домівки.

Хто відправляє біженців у покинуті села

Ще одні жителі Кайєнберга – родина з дитиною з України. Свої імена вони не назвали, але розповіли, що "довго були в Польщі", а потім у групах у соцмережах дізналися, що можна поїхати до Бохума, щоб звідти потрапити до великого міста - Дюсельдорфа чи Кельна. Але в результаті з бохумського центру первинного прийому та розподілу біженців (LEA) їх направили до Еркеленца, а потім вони опинилися в Кайєнберзі.

Розподіл біженців за федеральними землями і комунами відбувається за квотами, автоматизовано. Співробітник центру LEA ніколи не знає, куди вирушить та чи інша людина чи сім'я, до того моменту, поки на екрані комп'ютера не з'явиться назва конкретного населеного пункту, розповідає Ірина Бекер.

За словами родини українських біженців із Кайєнберга, їм тут все подобається. Поки вони мешкають одні в будинку, але незабаром обіцяють підселити ще одну родину з України. "Ми спочатку були в шоці, але краще тут, ніж десь у спортзалі, на розкладачках", - кажуть вони, посилаючись на досвід своїх знайомих. В Україну сім'я повертатися не хоче, доки йде війна. Можливо, залишаться в Німеччині після завершення бойових дій на батьківщині. "Побачимо, поки нормально. Село ж не зноситимуть, може тут і залишимося, якщо дозволять", - кажуть українці.

Села Кайєнберг і Кукум і справді зносити не будуть, підтвердили в концерні RWE - у зв'язку із закриттям кар'єру Гарцвайлер у 2030 році через відмову від видобутку бурого вугілля. І ці населені пункти планується зробити частиною нової курортної інфраструктури.

За даними депутата Міськради Бохума Ірини Бекер, у цих населених пунктах знесуть лише окремі будинки, оскільки більша частина житлового фонду перебуває у хорошому стані. Вік будівель у середньому становить 50 років. У цих місць є потенціал перетворитися з "сел-примар" на "села майбутнього". І багато колишніх власників місцевих будинків намагаються викупити їх назад. Але поки що в них живуть біженці.