У яких випадках в українських біженців у Німеччині можуть забрати дітей

У ФРН є випадки, коли держслужби забирають дітей в українських біженців. На кількох прикладах DW з'ясувала, чому це стало необхідним і чим закінчилося.

"Мамо, забери мене звідси додому. Я дуже за тобою сумую", - каже українською 7-річна Світлана на відео, яке показує її мати, 52-річна Ірина (імена матері та дитини змінені з метою захисту особистих даних). Ірина через соціальні мережі звернулася до журналіста DW, щоб повідомити про те, що Jugendamt (югендамт - державна служба в Німеччині, яка займається питаннями захисту та допомоги дітям та молоді) "забрав у неї дочку". Із проханням про допомогу Ірина також звернулася і до різних інстанцій - українських, німецьких та європейських.

DW зустрілася з Іриною на заході Німеччини у місті Г. на дитячому майданчику біля будинку, де жінка разом із дочкою винаймає квартиру. Після знайомства Ірина запросила до себе додому, де докладно розповіла про те, як після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона разом із дочкою опинилась у Німеччині і що сталося згодом.

Доньки Ірини вдома не було. За словами жінки, дівчинка вже кілька днів перебувала у дитячому центрі. За вказаною Іриною адресою журналісти з'ясували, що йдеться про одну із установ, у якій тимчасово проживають діти, які перебувають під захистом югендамту.

Випадок Ірини – не єдиний, коли в українських біженців ця служба тимчасово забирала дітей. Це підтвердили й у посольстві України у Німеччині. У відповіді посольства на запит DW йдеться, що "статистика таких випадків ведеться і перебуває у постійній динаміці". За даними, які озвучив українським ЗМІ уповноважений з прав людини Верховної Ради України Дмитро Лубинець, станом на червень 2023 року в Європі українські біженці   забрали 240 дітей. Конкретних даних щодо Німеччини Лубинець не навів.

Чому забрали дитину та призначили суд

Ірина під час зустрічі з DW розповіла про те, що через кілька днів у неї має відбутися суд, а до судового рішення їй не дозволяється бачитись із дочкою. Чому її розлучили з дитиною і чому вона має постати перед судом, Ірина точно не знає. Жінка не розмовляє німецькою, тільки російською та українською, спілкується з чиновниками за допомогою гугл-перекладача і перекладає всі папери за допомогою телефону, або вдаючись до сторонньої допомоги.

У документі від міської влади, який Ірина показала під час зустрічі, йшлося, що югендамт міста Г. звертається до суду, щоб, "як мінімум, позбавити мати права визначати місце проживання дочки" та "призначити відповідальним" за всі питання, що стосуються дитини, "міську службу з питань захисту дітей та молоді". Іншими словами – частково позбавити Ірину батьківських прав.

В іншому документі, із самого югендамту міста Г., зазначено, що "приводом для звернення до суду стало бажання матері повернутися до України (Київ), де йде війна, разом з дитиною". Також там наголошувалося, що "благополуччю дитини, згідно з даною югендамтом оцінкою, загрожує серйозна небезпека". На перший погляд, як випливає з цього формулювання, Ірина винна в тому, що вирішила повернутись із дочкою в Україну. Але хіба це заборонено?

В історії Ірини її повернення в Україну насправді стало лише приводом. У документах, які показала жінка - це листи з югендамту, рекомендації та характеристики зі школи та дитячого садка, з лікарні, де лежала дитина, - повторюється приблизно одне й те саме формулювання: "мати надмірно обтяжена ситуацією та знаходиться в стресі" та "дитина, яка дивно себе поводить та потребує особливого догляду".

Інакше висловлюючись - у всіх структурах, куди зверталася Ірина, її, судячи з документів, сприймали як батька, який, ймовірно, не зовсім справлявся з ситуацією, а дитину - як таку, що потребує допомоги. І в цьому випадку югендамт міг і, більше того, мав втрутитися у ситуацію.

Які повноваження має Jugendamt

Як йдеться на офіційній сторінці цієї служби у місті Г., її основним завданням є "захист благополуччя дітей та підлітків", і "співробітники югендамту зобов'язані вживати заходів, якщо дитині може загрожувати небезпека". У цьому випадку, згідно зі своїми повноваженнями, югендамт встановлює контакт із сім'єю дитини, при цьому тісно співпрацює з іншими організаціями, наприклад, дитячими садками, школами, поліцією, лікарями, щоб спільно знайти вихід із ситуації та вирішити, що необхідно змінити, щоб захистити дитину .

У випадку Ірини югендамт побачив у її бажанні повернутися до України пряму загрозу життю дитини. І тимчасово помістив доньку до дитячого центру. Голова правління українського благодійного Фонду "Генерація 4" Юлія Черепніна, яка допомагає сім'ям   українських біженців, які опинилися в подібній ситуації, наводить ще один схожий приклад: "Був випадок, коли мама сказала югендамту - віддайте мені дитину, у неї депресія, я хочу повернутися до України. Її частково позбавили батьківських прав. Тому що вона хоче вивезти дитину до країну, де йде війна, і таким чином завдати шкоди його життю та здоров'ю. У такому випадку вона вже не має права вирішувати, де їй із дитиною краще жити”.  

Тобто, якщо югендамт у рамках своїх повноважень щодо захисту дитини вже діє та вживає тих чи інших заходів, то він може перешкодити поверненню сім'ї разом з дитиною до України, оскільки це може загрожувати благополуччю дитини. Як же вийшло, що любляча дочка і дбайлива мати Ірина опинилася в полі зору югендамта міста Г.?

Як Jugendamt з'явився в історії Ірини

Ірина - одна з понад мільйонів українських біженців, які прибули до Німеччини, рятуючись від війни. Більшість із них - це   жінки з дітьми. Як розповідає Ірина, яка має трьох дітей, в Україні вона 30 років пропрацювала медсестрою, але на момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона була приватним підприємцем. Хоча після пандемії її невеликий бізнес розвивався не дуже добре. Після прибуття до Німеччини Ірину разом із молодшою дочкою (старші діти живуть окремо) розподілили до міста Г. та тимчасово поселили у готелі. Їй потрібна була допомога і вона сама звернулася за нею в югендамт.

"Дочці потрібно було спілкування, вона страждала від самотності, скрізь бігала готелем. Мені сказали, що є югендамт, який допоможе легалізуватися, адаптуватися, знайде перекладача, допоможе знайти для дитини садок. І я пішла в югендамт, - ділиться з DW своєю історією Ірина: - Я сказала, що хочу, щоб вони допомогли моїй дитині відновитися тут, тому що у неї був стрес, щоб допомогли знайти гуртки якісь, басейн, щоб дитина була чимось зайнята”.

Крім того, за словами Ірини, "я говорила в югендамті, що мені важко, що дитина особлива, вона гіперактивна. Підписала документ - мені сказали, що це документ про те, що я прошу допомоги. Я його уважно подивилася і переклала за допомогою телефону ". Тим самим Ірина сама уповноважала службу надавати їй допомогу. І югендамт це завжди робив, що підтверджує Ірина.

За словами жінки, їй кілька разів призначали на допомогу соцпрацівників, які приходили додому та були з дитиною у школі. Але, як йдеться в документі з югендамту, який показала Ірина, вона стверджувала, що це не та допомога, яка їй потрібна. Крім того, жінка розповіла, що кілька разів зверталася зі скаргами до югендамту - і на групу продовженого дня, і на школу, в яку ходила дочка.

Дівчинку тричі усували від занять у школі через погану поведінку. З цієї причини її виключили і з дитячого садка. З лікарняних листів, виданих у Німеччині, які показала Ірина, випливає, що дитина має певні особливості розвитку. Як йдеться у висновку лікаря, дитина "зазнає труднощів емоційно-соціального характеру".

"Я хотіла найкращого для своєї доньки, а її в мене забрали"

На прохання матері та враховуючи всі ці обставини, югендамт вирішив перевести дівчинку до школи в іншому місті для дітей з особливими потребами. У цій школі, за словами Ірини, доньці дуже подобається: "Вона закінчила рік добре. Я вдячна цим вчителям. У цій школі зовсім інше ставлення до дітей". У цю ж школу дитина пішла і з початком цього навчального року 7 серпня, незважаючи на те, що тимчасово перебуває не з матір'ю.

"Я хотіла найкращого для своєї доньки, а її у мене забрали", - нарікає Ірина, звинувачуючи у всьому югендамт міста Г. На прохання DW прояснити випадок Ірини в югендамті відповіли, що не мають права давати будь-яку інформацію з цього приводу з метою захисту особистих даних

Але у разі Ірини, очевидно, що ця служба діє у межах своїх повноважень. На сайті югендамту йдеться, що "тільки у виняткових випадках ця служба може взяти опікунство над дитиною і на короткий час забрати її з родини, щоб переконатися, що їй не загрожує небезпека". Про це йдеться і у відповіді на запит DW з міністерства у справах біженців, сім'ї, дітей та молоді федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія, де знаходиться місто, в якому живе Ірина.

"Опікунство є тимчасовим заходом захисту дитини, який перебуває в компетенції югендамту на місцях і здійснюється в рамках комунального управління", - наголошується у відповіді. Більше того, "у югендамта є всі повноваження і він зобов'язаний взяти дитину під свій захист, якщо існує загроза її життю та здоров'ю". Для оцінки загрози дитині югендамт завжди залучає різних фахівців, а якщо "батьки протидіять вжитим для забезпечення безпеки дитини заходам, то справа передається до суду". У кожному такому разі рішення суд ухвалює в індивідуальному порядку. Основним критерієм при цьому є безпека дитини.

За що забирають дітей в українців

Як пояснює глава фонду "Генерація 4" Юлія Черепніна, приводи, які югендамт у Німеччині може розцінювати як ознаки загрози благополуччю дитини, можуть бути наступними: "Фізичні сліди побоїв у дитини, ознаки того, що дитина залякана, у дитини неадекватна поведінка, або певні проблеми зі здоров'ям. Вона відстає у розвитку, тому що нею не займаються, виснажена, і батьки не надають цьому значення і так далі".

Юлія наводить як приклад випадки, відомі їй, у яких держслужба у Німеччині забирала дітей з українських сімей: "Наприклад, мама вийшла купити продукти, залишила дітей наодинці. Інший випадок - мама водила дитину по лікарях, говорила, що вона хворіє, а лікарі стверджували, що дитина здорова. У результаті лікар поскаржився в югендамт, сказавши, що у мами синдром Мюнхгаузена, тобто вона вигадує неіснуючі хвороби...".

У всіх випадках зазначені приводи, через які забирали дітей. Але служба вдається до цього лише тоді, коли раніше вже були епізоди, які могли вказувати на те, що існує загроза дитині. Фонд Юлії, за її словами, допомагає у тих випадках, коли, на думку правозахисників та юристів фонду, югендамт не має беззаперечних доказів того, що існує загроза життю та здоров'ю дитини. "Це можна встановити лише за ретельного дослідження ситуації, чого у випадках, з якими стикалися ми, на жаль, не спостерігалося", - зазначила голова правління фонду.

Тим часом редакції відомо, як мінімум, два випадки, коли з українських родин у Німеччині забирали дітей, бо мама вживала наркотики чи бо била дітей. У відкритих джерелах можна знайти інші приклади. Про такі випадки розповідає і Юлія Черепніна. Наприклад, дітей забирали з багатодітної родини баптистів, бо вони застосовували до дітей фізичне покарання, що не суперечило їхній релігії. Але потім батьки все усвідомили та дітей їм повернули. Югендамт, як йдеться на сайті служби, справді повертає дітей тоді, коли батьки, погодившись співпрацювати та приймати допомогу, спроможні забезпечити безпеку дитини і їй більше ніщо не загрожує.

Вилучення дитини з сім'ї - це крайній захід

"Але, звичайно, мають місце і випадки, коли матері звикли до алкоголю, кричали на дітей. Хоча такі мами бояться звертатися до нас за допомогою, тому що знають, що вони самі винні", - каже Юлія. Фонд, який вона очолює, вважає неприпустимою міру щодо вилучення дітей із сім'ї.

"Забирати дітей не можна, оскільки це завдає психічної травми дитині та непоправної шкоди сім'ї. Європейський суд з прав людини класифікував відчуження батьків та дітей як жорстоке поводження з дітьми, оскільки це не що інше, як психологічне та емоційне насильство над дитиною", - переконана. Юлія. Але при цьому вона наголошує, що йдеться лише про ті випадки, коли дитині дійсно нічого не загрожує і тому немає необхідності розлучати її із сім'єю.

У випадку з українськими сім'ями ситуація часто посилюється незнанням законів та менталітетом. Юлія наводить кілька прикладів: "Мама кричить на дитину на дитячому майданчику чи залишає дітей самих - вона і в Україні так робила, там це було не заборонено, а тут вона не знає законів". Або ж інший приклад, коли сім'я понад півроку перебувала у Німеччині, а діти не ходили до школи, що за німецькими законами є порушенням.

Однак це зовсім не означає, що у таких випадках югендамт прийде і одразу забере дітей. Тимчасове вилучення дитини з сім'ї - це крайній захід, який підкріплений судовим рішенням. І перш, ніж вдатися до нього, югендамт намагається всіляко допомогти сім'ї та забезпечити благополуччя та безпеку дитини. Але у разі безпосередньої загрози служба буде діяти негайно.

Редакції DW відомі випадки, коли югендамт разом із поліцією забрав дитину з дому, не питаючи згоди батьків, бо були вагомі підстави припускати, що мати отруїла дитину. В іншому випадку двері зламали, коли сусіди поскаржилися на тривалий дитячий плач та крик, а батьків тривалий час не було вдома. Але такі випадки рідкісні. Як правило, дітей тимчасово забирають із сім'ї таким чином, щоб не травмувати їхню психіку та за згодою батьків.

Чи має право Jugendamt забирати українських дітей

Чи має право німецький югендамт взагалі втручатися у долі дітей українських біженців, які є громадянами іншої країни? Як наголошується у відповіді українського посольства на запит DW, "важливо розуміти, що йдеться про загальні правила у ФРН, які поширюються як на німецьких громадян, так і на громадян іноземних держав".

Тобто, українські громадяни, які перебувають у Німеччині як особи, що тимчасово отримали тут захист, підпорядковуються німецькому законодавству. Про це йдеться і у відповіді DW із земельного міністерства у справах біженців, сім'ї, дітей та молоді. Отже, з юридичної точки зору, югендамт має право діяти в тих випадках, коли благополуччю, життю та здоров'ю дитини загрожує небезпека, якщо дитина перебуває в Німеччині. Питання тільки в тому, чи є у служби вагомі підстави вважати, що дитина дійсно в небезпеці. Часто саме це є спірним моментом і розглядається під час судового розгляду.

Окрім незнання законів, ситуація посилюється ще й тим, що українські батьки не володіють німецькою мовою, не мають уявлення про те, як працюють держслужби Німеччини та як правильно реагувати на їхні запитання. За свідченнями волонтерів, з якими розмовляла DW, "українські біженці, перебуваючи у стресі, рятуючись від війни, не знаючи німецької мови та не розуміючи, як влаштована країна, шукають інформацію у групах у соцмережах, на форумах та чатах. Але всередині цих груп часто діляться не завжди достовірною інформацією, дають поради, які лише шкодять, співвідносять все, що відбувається в Німеччині, з досвідом життя в Україні. Але ж у Німеччині все по-іншому".

У зв'язку з цим фонд "Генерація 4" пропонує свою ініціативу: "Саме тому ми звертаємося до всіх компетентних органів і просимо докласти всіх можливих зусиль для створення спеціального комітету допомоги українським матерям у Німеччині. Це орган, який підтримуватиме українських жінок у юридичних питаннях та надавати їм психологічну підтримку. До його складу повинні обов'язково входити, окрім юристів, профільні фахівці з України, такі як психологи, педагоги, перекладачі тощо”.

Чи можна повернути дітей, якщо їх забрав Jugendamt

Як повідомили DW у посольстві України, "за даними, які є у нашому розпорядженні сьогодні (на початок серпня 2023 року), у більшості випадків, коли місцева служба у справах неповнолітніх забирала дітей, їх повернули батькам чи законним опікунам. Практично всі ці сім'ї повернулися до України". Редакції DW відомий щонайменше один випадок, коли мати з дитиною після її вилучення югендамтом із сім'ї повернулася до України. Але розповісти свою історію вона в останню мить відмовилася.

А що ж у випадку з Іриною? Журналісти зустрілися з нею вдруге, одразу після слухань у суді. За її словами, вона не знає, чи було винесено остаточне рішення. Але Ірина каже, що її неправильно зрозумів соцпрацівник і повідомив у югендамт невірну інформацію про нібито її повернення в Україну.

Ірина, за її словами, не збиралася повертатися в Україну назовсім, а лише хотіла скористатися правом відпустки, з'їздити додому та потім повернутися до Німеччини. Соцпрацівник коментувати випадок Ірини не став. Але з його пояснювальної записки, яка опинилася у розпорядженні редакції, випливає, що Ірина говорила про свої плани повернутися до України 20 серпня, щоби влаштувати доньку до школи, бо заняття там розпочинаються 1 вересня.

Рішення суду на момент публікації статті DW не мала. Але ввечері напередодні опублікування цієї статті Ірина повідомила DW, що дочку їй повернули. З документів, які показала Ірина, випливає, що між нею та югендамтом було досягнуто згоди. Згідно з ним, вона зобов'язується піклуватися про благополуччя дитини, не наражати її на жодну небезпеку, приймати допомогу югендамту і надати документ про своє фізичне та психічне здоров'я. Якщо Ірина порушить умови угоди, дитину у неї можуть знову забрати.

На сайті югендамта наголошується, що "дітей повертають назад у сім'ю, якщо батьки готові прийняти допомогу і таким чином забезпечити благополуччя дитини. Якщо ж батьки не готові співпрацювати зі службою або, незважаючи на допомогу, що надається їм, у довгостроковій перспективі існує загроза благополуччю дитини, суд вирішує питання про те, хто піклуватиметься про дитину і де дитина житиме.