Хочуть виїхати з України: список причин, чому українці прагнуть Європи

Майже половина українців за можливості хотіли б виїхати з країни.

Українські біженці, які виїхали до Європи після початку повномасштабної війни, поступово адаптуються в нових країнах, позбавляючись ілюзій та завищених очікувань. А коли немає зайвих ілюзій, з'являються нові можливості і кількість охочих залишитися в новій країні перебування назавжди зростає. Тим часом ті, хто залишається в Україні, починають активніше думати про можливу міграцію до ЄС.

Дослідження міграційних настроїв українців в Україні, проведене компанією Gradus Research у травні 2024 року, показало, що 41% опитаних за можливості хотіли б виїхати з країни. Серед них найвище бажання залишити країну мають респонденти з міграційним досвідом, тобто ті, що залишили місце постійного проживання (61%), або поїхали раніше, але вже повернулися (58%).

За даними авторів дослідження, найбільша міграційна активність спостерігається серед мешканців східного регіону та Києва. Серед факторів, які підштовхують людей до виїзду, є питання безпеки, загроза окупації регіону, невпевненість у майбутньому дітей.

Загалом список причин, які можуть спонукати респондентів залишити Україну, виглядає так:

загроза життю та здоров'ю мені чи моїй сім'ї 76%;
можлива окупація регіону Росією 72%;
відсутність/втрата житла 63%;
невизначеність майбутнього для моїх дітей 58%;
фінансові проблеми 53%;

відсутність перспектив розвитку собі/дітей 51%;
відсутність побутових умов: вода, опалення, світло 49%;
невизначеність мого майбутнього 47%;
відсутність роботи 46%;
дозвіл на виїзд чоловіків за кордон 46%;
відсутність якісної освіти для моїх дітей 44%;
відсутність доступу до якісної медицини 44%;
загроза мобілізації 42%;
виїзд близьких, друзів, сусідів, родичів за кордон – 31%;
відсутність якісної освіти собі 22%.

Діти: більше половини навчаються у двох країнах

Дослідники Gradus Research зазначають, що фактор невизначеності майбутнього для дітей займає четвертий рядок і є важливішим, ніж фінансові труднощі. Однак ставлення до цього питання у біженців, які вже зараз перебувають у Європі, є досить неоднозначним і залежить від країни перебування. Принаймні про це свідчать результати дослідження "Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах", проведеного Міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.

Результати дослідження свідчать, що більше половини громадян України в Німеччині (57%) уявляють майбутнє своїх дітей у цій державі, тоді як 39% бачать їхнє майбутнє в Україні. Водночас, у Нідерландах 60% українських біженців бачать майбутнє своїх дітей в Україні.

Половина українців у Німеччині та Нідерландах емігрували до Європи з дітьми віком до 18 років. В обох країнах третина респондентів приїхала з однією дитиною.

Серед українських сімей у Німеччині та Нідерландах більше половини повідомили, що їхні діти навчаються у двох системах освіти – українській та місцевій. У Німеччині майже чверть (24%) батьків покладаються виключно на німецьку систему, тоді як у Нідерландах ця кількість становить 30%. 9% респондентів у Німеччині та 6% респондентів у Нідерландах стверджують, що їхні діти не охоплені жодною системою освіти.

Швидкість адаптації: залежить від країни перебування та бажання

Українці за кордоном адаптуються по-різному. Троє з десяти вважають, що вже адаптувалися в країні перебування, майже дві третини кажуть, що не адаптувалися до нової країни.

Швидкість адаптації: залежить від країни перебування та бажання

Також біженцям, які потрапили через повномасштабне вторгнення до європейських країн, допомагає адаптуватися можливість швидко розпочати роботу. Адже робота означає попадання у мовне середовище країни притулку, знайомство з громадянами цієї країни та постійний контакт із ними. Тобто працевлаштовані мають більше можливостей "наблизитися" до країни, зрозуміти місцеві реалії та культурний контекст.

Значно швидше цей процес відбувається у країнах Східної Європи, де біженці з України фактично за кілька днів можуть розпочати роботу зі спрощеної системи працевлаштування. У Польщі, Литві, Румунії не вимагають знання місцевої мови на простій фізичній роботі, тут цілком можна порозумітися українською чи російською. На відміну, наприклад, від Німеччини, де навіть на підприємствах часто треба знати німецьку, або Голландію, де вимагають знання англійської.

На тлі інших країн із швидкою адаптацією виділяється Польща за рахунок великої кількості українців, українського бізнесу. Тому для українців перехід у інше середовище не такий стресовий. Також експерти говорять про Литву: незважаючи на різні мови, українці та литовці можуть порозумітися російською, враховуючи минуле Литви в СРСР. Тож у держструктурах чи побуті вирішувати адміністративні питання значно простіше.

Крім того, у деяких моментах Литва українцям нагадує Україну — архітектуру, їжу, культуру відпочинку. Наприклад, у Литві українці можуть знайти сало, оселедець чи варену ковбасу, які за смаком схожі на українські. Цей аспект важливий для мігрантів з огляду на можливість знайти щось рідне, перебуваючи за межами Батьківщини.

Якщо говорити про країни Західної Європи, ті самі Німеччину чи Нідерланди, то через тривалі процедури працевлаштування, процес адаптації там відбувається довше.

Проте в цілому питання адаптації залежить не тільки від країни перебування, а й від бажання та поведінки кожної людини. Має велике значення, контактує людина з місцевими, заглиблюється в культуру, інтегрується у суспільство, або вона спілкується виключно із земляками у рідному мовному середовищі та, фізично перебуваючи в іншій країні, живе виключно в українському контексті.

Теги:

біженці