Як українські біженці живуть у Білорусі

Понад 84 тисячі українців прибули до Білорусі з 24 лютого 2022 року. Такі відомості наводить Держприкордонкомітет РБ. У свою чергу Міжнародна організація з міграції (МОМ) з'ясувала, що в основному це жителі Донецької, Харківської, Луганської, Херсонської областей. Більшість із них – жінки, більше половини біженців приїхали з дітьми. Головними проблемами, пов'язаними з життям у Білорусі, українці називали нестачу грошей, складнощі з працевлаштуванням та пошуком житла. DW поговорила із трьома біженцями з України.

"Жоден роботодавець не хотів зі мною зв'язуватися"

Ольга (ім'я змінено) родом із Миколаєва. На початку війни жінка з двома дітьми втекла до Німеччини, але не змогла там адаптуватися, в тому числі через мовний бар'єр, і приїхала до Білорусі. Тут вона тривалий час була без роботи, змогла влаштуватися лише після того, як подала документи на набуття статусу додаткового захисту, який дає тимчасове право на проживання, працевлаштування та медобслуговування.

"До цього жоден роботодавець не хотів зі мною зв'язуватися. Фінансами держава не допомагала. Мені є з чим порівнювати - у Німеччині я отримувала допомогу, якої вистачало хоча б на харчування, а тут нічого. Не знаю, що було б, якби не знайомі, які годували мене та дітей. Житло теж знайшли через знайомих, платимо лише за комунальні послуги", - розповідає співрозмовниця.

За її словами, єдина фінансова допомога, яку вона отримала від влади Білорусі, - виплата в одну базову величину (37 рублів або близько 14 євро. - Ред.) на кожного члена сім'ї після того, як звернулася за допзахистом. Жінка пояснює, що допомагали МОМ та Червоний Хрест: сім'я отримувала сертифікати на продукти, продуктові набори, одному з дітей купили куртку. Ольга каже, "якщо все закінчиться" (війна в Україні. – Ред.), вона повернеться додому: "Там родичі, друзі, я хочу додому. Що ж буде насправді, ніхто не знає".

"Сподіваємось на повернення додому"

Ірина із сім'єю у Білорусі з вересня. Мешканка Харківської області згадує, що спочатку поїхала до знайомих до Росії, як тоді думала, "на кілька днів перечекати бомбардування". "Ні за пару днів, ні за місяць ситуація не покращилася. А ми на запрошення родичів опинилися в Білорусі", - додає Ірина. І зізнається, що у РБ були складнощі з працевлаштуванням, але через два місяці її чоловік зміг знайти роботу.

"Медообслуговування нормальне, чоловік проходив медогляд для роботи, я водила доньку на обстеження в поліклініку, поки все безкоштовно, - продовжує жінка. - У Білорусі з'явилися знайомі, які чимало допомогли - одяг, продукти, посуд. Допомагає церква, Червоний Хрест. Без допомоги всіх цих людей було б дуже складно, оскільки ми не брали із собою ні одягу, ні взуття, все залишилося вдома”.

Українка зізнається, що поки що не знає, чи залишиться її родина в Білорусі, але мріє повернутися додому: "Сподіваємось на повернення додому, бо там у нас залишилося все, що ми нажили за своє життя. І найголовніше – там наші рідні".

"Зарплати, яку пропонують, вистачить лише на оренду житла"

"Ми - жителі Луганської області, родина лікарів, 24 лютого 2022 року були вдома, дружина була на п'ятому місяці вагітності. На початку війни ми виїхали на Львівщину, але там зіткнулися з високими цінами на житло, відсутністю вакансій та примусовим приводом у військкомат - незважаючи на складну ситуацію і те, що у мене вагітна дружина. Ми змушені були повернутися назад, поїхали до батьків до Луганська", - ділиться своєю історією Ігор (ім'я змінено). Після народження дитини сім'я вирішила перебратися до Білорусі, оскільки у Луганську було небезпечно.

"Спочатку приїхали до Мінська, але, побувавши на співбесіді, я зрозумів, що зарплати, яку мені пропонують, вистачить лише на оренду житла, тому вирішили їхати в не таке велике місто", - каже чоловік. За його словами, у Білорусі у лікарів низька зарплата, йому одному важко утримувати сім'ю та оплачувати оренду. У найближчому майбутньому Ігор планує виїхати і шукати нову роботу, яка вище оплачуватиметься.

Серед мінусів життя в РБ співрозмовник також назвав платні дороги, "про які дізнаєшся, коли з тебе вже вимагають штраф" (1700 км білоруських доріг - платні для транспорту, не зареєстрованого на території ЄАЕС. - Ред.). З плюсів - гарне ставлення людей: "Багато в чому допомагали та підказували. Ставлення набагато краще, ніж у Західній Україні".

Волонтер: "Головна проблема – житло"

З DW на умовах анонімності погодилася поговорити й один із волонтерів, які допомагають українським біженцям у Білорусі. За оцінками співрозмовниці, до РБ приїжджають переважно сім'ї з дітьми, люди похилого віку, люди з різними групами інвалідності. "Головна проблема - це житло, не у всіх є гроші на оренду, тому біженці намагаються шукати роботу, на якій їм би ще надали і житло, а це в Білорусі рідкість. Це може бути або гуртожиток від якогось заводу, або будинок у селі, якщо йдеться про вакансію у сільському господарстві. У деяких господарств житло в досить хорошому стані, у деяких все зовсім плачевне", - зазначає волонтер.

Співрозмовниця також згадує проблеми із оформленням документів на території Білорусі. За її словами, біженці мають багато скарг на роботу посольства України в Мінську. Виникають і питання з переказом грошей до Білорусі: "Через те, що РБ під санкціями, прямий переказ зробити неможливо. Крім того, українські банки можуть просто заблокувати рахунок тому, хто перебуває в Білорусі, не з'ясовуючи, хто і з яких причин сюди приїхав. Якщо там (в Україні. - Ред.) у людини були гроші на рахунку, і вона могла легше переносити тяготи військового стану, то тут він гол як сокіл. Вихід - переказувати кошти через криптовалюти".

За словами співрозмовниці, біженці завжди мають потребу в продуктах харчування. ЮНІСЕФ роздавав сертифікати на 135-150 рублів (50-56 євро) на покупку їжі, Червоний Хрест видавав так звані сухпайки. "Продукти харчування, як і засоби гігієни, побутова хімія завжди потрібні у будь-якій кількості", - уточнює волонтер.

Що стосується одягу та взуття, то, за спостереженнями співрозмовниці, тих, хто їх гостро потребує, практично немає: "Ті, хто приїжджав у 2022 році, дійсно, були роздягнені і розуті, хтось взагалі в одній піжамі. Зараз до Білорусі не приїжджають люди безпосередньо із зони бойових дій, тому у них, як правило, є з собою речі. Коли ми запрошуємо підопічних вибрати собі взуття та одяг, приходять 2-3 особи. Хоча є питання з доставкою речей до тих людей, хто мешкає у регіонах".