Як живуть українці у Словаччині: історія біженки, яка повернулася до України

Українська тревел-блогер Наталія Будянська  через війну вимушено приїхала до Словаччини на початку літа минулого року. Їй вдалося вибратися з рідного міста, яке й досі під окупацією РФ. У Словаччині навчається її донька, тож вона їхала саме до неї. Країну, куди тікати від війни і де найкращі умови для українських біженців, вона не обирала.

Для TRAVEL РБК-Україна  вона розповіла про свій переїзд до Словаччини, виплати українцям та про те, як шукала в цій країні роботу, а пізніше повернулася до України.

Переїзд до дочки у Словаччину. Як все відбувалося

Влітку минулого року я вже знала, що інші батьки студентів з України знайшли прихисток в Словаччині. Безкоштовне житло, харчування, роботу та навіть соціальну допомогу. Ті, хто влаштувався на заводи, отримали безкоштовні кімнати в готелях по програмі компенсування витрат власникам, які приймають біженців з України.

Також знала, що у кожній країні є волонтерські центри, куди можна звернутись по допомогу. Приїхала до Братислави потягом з Варшави. То був останній день, коли для українських біженців місця в потягу надавались безкоштовно. Тобто місце в вагоні. Їхала в тамбурі. Але головне – їхала:

В Братиславі одразу рушила до центру допомоги Біженців (адреса: вул. Ботова 7). Там оформила документи: тимчасовий захист "odidenec" і фінансову допомогу від ООН (80 євро/міс), вона діяла на 5 місяців. Ті, хто приїхав на весні, отримували ще матеріальні виплати від Уряду праці й ставали на облік в пошуку роботи. За останньою інформацією, цю програму відновили. Також продовжили строк тимчасового дозволу на перебування в країні до березня 2024 року.

В центрі біженців запитали, чи потребую я тимчасове житло. Його надавали лише на перші 10 днів, далі – шукай самостійно.

Я не збиралася залишатись надовго. Як і всі українці, вірила, що наша Перемога – ось-ось скоро. Тільки б побачити дитину, наобійматись, надихатися повітрям свободи після окупації і повернутись назад до України!

Мене привезли в спортивний зал, який переобладнали під прийом великої кількості біженців, зробили швидкий тест на ковід (так-так, в країнах ЄС цим ще переймались) і виділили ліжко. Зала не сучасна, трохи занедбана, з кімнатою для прийому їжі, двома душовими та двома туалетами. На 70 людей. Але тут було світло, гаряча вода, інтернет і 2-разове харчування. Я витягнула щасливий квиток.

Для країн ЄС біженці не поділяються на українців, мадяр чи сирійців. У всіх біда. Тому ми жили всі гуртом.

Розмір виплат українцям у Словаччині

Програма фінансової допомоги діяла до 31 січня 2023 року. Після цієї дати більше не надаються. Крім того, учасників програми закликають зняти всі залишки коштів, що залишилися на картах IFRC VISA або у програмі MoneyGram. Незважаючи на закриття програми Червоного Хреста, у Словаччині продовжують постачати українцям виплати на матеріальні потреби.

Довідка:

Громадянин України може подати заяву на надання тимчасового притулку відразу після в’їзду на територію Словацької Республіки.

Члени родини також можуть подати заяву на отримання тимчасового притулку, якщо вони проживали в Україні до 24 лютого 2022 року. Членами сім’ї є:

• дружина/ чоловік;
• неповнолітні діти або неповнолітні діти вашого чоловіка/дружини;
• батьки малолітньої дитини, яка є громадянином України;
• ваші близькі родичі, які живуть з вами в одній родині та перебувають на повному або частковому утриманні від вас.

Розмір виплат українцям у Словаччині

Програма фінансової допомоги діяла до 31 січня 2023 року. Після цієї дати більше не надаються. Крім того, учасників програми закликають зняти всі залишки коштів, які є на картах IFRC VISA або у програмі MoneyGram. Попри закриття програми Червоного Хреста, у Словаччині продовжують забезпечувати українців виплатами на матеріальні потреби.

Заявку на отримання цієї допомоги можна оформити у найближчому Центрі праці на території Словаччини. З 1 січня 2023 року до закону про виплату допомоги внесли зміни. Тепер виплати для біженців будуть такими:

• 74,00 євро на місяць для фізичної особи;
• 140,70 євро на місяць для людини з дитиною або до чотирьох дітей;
• 128,60 євро на місяць для пари без дітей;
• 192,40 євро на місяць для пари з дитиною або до чотирьох дітей;
• 205,50 євро на місяць для людини з більш ніж чотирма дітьми;
• 259,40 євро на місяць для пари з більш ніж чотирма дітьми.

Харчові цеха та друкарні. Пошук роботи у Словаччині

Наступного дня адміністраторка запропонувала роботу – прибирання в готелях. Оплата – наприкінці кожного дня. Я подзвонила дізнатись про ту вакансію. Виявилося, що готель – придорожній для далекобійників. Норма на день – 15 номерів. Сама робота не лякала (хоча, звісно, всі ми жили і працювали до війни на інших посадах і про таке не мріяли!).

Дівчина, сусідка з Харкова, вчасно розповіла про всі "підводні камені": і що то за номери, і який би ти не був спритний, 15 опрацювати за зміну не встигнеш. Тож отримаєш штраф і мінус оговорена зарплатня. На руки – максимум 10 євро за 12 годин праці. Тоді я вперше стикнулась з тим, що українських жінок нерідко використовують як дешеву робочу силу.

Друга пропозиція роботи знайшлась у гуртожитку, де мені пощастило знайти койко-ліжко. Влітку студентські гуртожитки пустіли, студенти роз'їжджалися по домівках. Словацькі студенти на літній період виселяються з гуртожитку повністю з речами і здають кімнату. Бо в наступному учбовому році проходиш шлях заново – реєстрація на гуртожиток через електронну систему. І отримати місце ти можеш в будь-якому гуртожитку свого ВНЗ. Таким чином з’явились в країні нові тимчасові прихистки.

Українським студентам, які написали заяву на продовження перебування на літній період (бо нікуди вертатись), залишили місця. На вільні – заселяли батьків цих студентів, хто потребував притулку. Заяви від батьків узгоджувались кожним деканатом окремо, і в кожному місті країни діяли свої правила (наприклад, місяць житло безкоштовно, далі – за свій рахунок).

Влітку я знайшла роботу на друкарні. Чомусь здавалось, що для письменника це ближче і рідніше.

Загалом роботу без досвіду і без знання мови знайти можна. Але це буде некваліфікована низькооплачувана праця з погодинною оплатою у 4-5 євро. Це стосується прибиральниць, мийників вікон та посуду, сортувальників на складі, пакувальників одягу, кухарів тощо.

Ті, кому пощастило знайти роботу за допомогою волонтерів чи знайомих, міг влаштуватись на завод чи на пекарню. Офіційно – з вихідними, відпустками, доплатами за нічні зміни, лікарняними.

Скоріше за всіх пристосувались україночки, які працювали у сфері послуг. Масаж, манікюр, перукар та інші. Вони вже з досвідом і інструментом. Україномовних клієнтів – повно, шукати не потрібно.

Харчові цеха та друкарні (маю тільки цей приклад, можливо, є ще) набирали тимчасових робітників в залежності від обсягу замовлення. Наприклад, треба до вихідних в супермаркети постачати оговорений об’єм готових страв, тоді на четвер і п’ятницю з’являються термінові вакансії, бо просто потрібні зайві руки.

З друкарнею – те саме: виграли тендер, отримали замовлення. Запустили додаткові станки, щоб виконати роботу в строк. Дали оголошення в тематичних групах, набрали охочих біженців з документом про тимчасовий притулок. Така робота може бути тимчасова на тиждень або на декілька місяців.

Як ставляться українки у Словаччині до біженок

Я працювала на новорічному замовленні від Lego. Так, влітку. Це були інструкції від конструкторів. Сама по собі робота не важка і не потребує особливих навичок окрім фізичної витримки. Дванадцять годин на добу у станка стоячи! Нам, тимчасовим, діставались нічні зміни.

Коли ти всю роботу в Україні виконував за комп’ютером чи працював інтелектуально, перші дні на конвеєрі здаються пеклом. Втішалась тим, що зароблю гроші, зможу залишити цю суму доньці і повернутись до волонтерських справ в Україну.

Розумію, що працюючи на шкідливому виробництві в постійному гуркоті станків і дихаючи типографською фарбою, здоровішим не станеш. Волосся, зуби, шкіра – псуються в першу чергу. Та й 12-годинні зміни не доповнюють бонусів жіночій красі. А ще мова. Ми словаків розуміємо (бо мова схожа на українську), словаки нас – ні. І коли ми спілкуємось між собою, це їх дуже дратує.

Але чому заробітчани, які давно працюють в Словаччині, часто не люблять наших біженців? Адже це такі ж самі жінки з України. Це виявилося для мене неочікуваним відкриттям.

Відповідь виявилася простою. Люди, які поїхали з України до війни та багато років живуть в Словаччині, досягали всього через труднощі. Паперові, матеріальні, моральні. Отримати документи, що дозволяють працювати, орендувати квартиру на родину, влаштувати дітей в садочок, знайти нормальну роботу, вивчити мову та інше. А ми, на їх погляд, приїхали і нібито живемо без турбот.

Адже нам працювати можна "по одному папірчику", виданому при реєстрації, житло надають безкоштовно, в школи оформлюють без проблем, та ще й проїзд для біженців безкоштовний (Влітку, в деяких містах Словаччини ще зберігався безкоштовний проїзд в межах міста). Для них ми були проблемою, бо зазіхали на робочі місця.

Але є важливий момент: ми під обстлілами тікали від війни, а не спокійно планували переїзд в іншу країну. Поспіхом хапали речі (іноді це був єдиний рюкзак) і рятувались, залишаючи все своє попереднє життя. Ми не готувалися до переїзду планомірно: не збирали кошти, не обирали країну і місто, не продавали квартири, не пакували майно, щоб забрати з собою. Це зовсім різні речі. Наші обставини не можна порівнювати, це не правильно.

У вересні я повернулася в Україну, як і планувала. На жаль, війна триває. Біженці в Словаччину продовжують прибувати.