Історія успіху українки, яка керує готелем у самому центрі Брюсселя

Половина українських біженців не хочуть жити за кордоном – про це свідчить опитування біженців у Європі, проведене соціологічною групою "Рейтинг". Дослідження, зроблене в липні, показало, що 49 відсотків тих, хто переїхав після повномасштабного вторгнення Росії, не хотіли б залишитися жити за кордоном. Навіть ті, хто отримав хороші пропозиції щодо працевлаштування, думають про те, щоб повернутися. Одна з них – біженка з Києва, яка стала головною у готелі у центрі Брюсселя, пише currenttime.tv .

"Я приїхала сюди на метро, на плац Рожье, і тут дуже багато хмарочосів, а це був такий зелений оазис", – розповідає Дрозд про готель, де працює. Рослини там усюди, і Олена цим пишається: "Ми намагаємося бути зеленими у всьому, що ми робимо. І наше меню базується на локальних продуктах. Тобто майже 90 відсотків всього, що ми тут подаємо, купуємо в Бельгії". Не місцевий хіба що персонал – сімдесят п'ять співробітників із різних куточків світу.

Олена Дрозд була першою українською співробітницею у цьому готелі. Війна застала її у відпустці за кордоном. Готель, яким вона керувала у Києві, Олена закривала дистанційно: "Зі мною на телефоні ми переселяли гостей. Уявіть, сьогодні ви спите у п'ятизірковому готелі, ви іноземець, а на ранок йдете спати в метро. Ви в чужій країні, виїхати ви не можете , тому що все заблоковано.

Шукати нову роботу українка розпочала на другий місяць великої війни, коли зрозуміла, що закінчиться вона не скоро. "Я просто написала своїм контактам на LinkedIn. У мене було десь 20–30 контактів, яких я особисто знала. Для мене це був такий неймовірний момент. Усі відповіли: близькі контакти, не дуже близькі. І моє резюме почали пересилати своїм знайомим", - Згадує Олена.

Після затишшя через коронавірус готельний бізнес у Європі якраз почав стрімко відновлюватися. Персоналу не вистачало скрізь. "Я та всі мої колеги, які залишилися в Європі, знайшли роботу на рівні тієї посади, яку вони обіймали в Україні", – розповідає біженка. Свою ефективність на новій посаді вона продемонструвала миттєво: "Коли я прийшла, я протягом місяця вирішила деякі питання, які тут тривали півроку". Хвилювалася Олена Дрозд хіба що за знання мов. Англійська у неї вільна – але не французька, якою розмовляють у Брюсселі.

Зусилля Олени говорити французькою персонал готелю оцінив, як і увагу до різних релігій та традицій. Наприклад, помітивши велику кількість мусульман у колективі, українка організувала для них традиційну вечерю "Іфтар": "Я жила два роки в Таджикистані та рік у Казахстані, тобто я знаю ці традиції. Мені сказали, що вони тут працюють двадцять п'ять років, і я перший генеральний менеджер, який узагалі подумав про це».

Для Олени в бельгійському готелі теж багато чого було вперше. Наприклад, вона перестала отримувати дзвінки з роботи у вихідні і часом іде додому о п'ятій вечора. "Спочатку мені було дивно, що о п'ятій вечора в офісі нікого немає, але вся робота зроблена. У Бельгії шість-сім годин робочого часу, навіть не вісім. Але вони не витрачають час на каву, на піти покурити чи поговорити з колегами", – розповідає українка.

Усі працюють максимально ефективно. А ще у бельгійському законі закріплено "право на відключення від мережі", тобто право не брати слухавку чи не відповідати на листи у неробочий час. І таких відмінностей із Україною тут чимало.

"Я якось прочитала під час війни пост одного з військових про те, що всі, хто поїхав за кордон, – ми не біженці, ми на тренінгу. Для мене це був такий мотивуючий пост. І я подумала, що це справді так, тому що за ті півтора роки, що я тут, я дуже багато дізналася про сферу гостинності саме у Європі”, – каже Олена Дрозд. Вона переконана, що після завершення війни українці привезуть додому усі найкращі закордонні практики, і це буде ще один потужний чинник для швидкої євроінтеграції України.