Легально і «по-чорному»: Як українки працюють опікунами літніх та хворих в Німеччині

На сьогодні в Німеччині вакансія опікуна є однією з найзатребуваніших, адже в країні проживає близько чотирьох мільйонів людей, які потребують догляду. При цьому німці готові щедро платити за таку працю, а українки охоче беруться доглядати за літніми та хворими – як легально, так і «по-чорному». UAMEDIA поспілкувалася з жінками, які працюють у сфері догляду і розповідає, які підводні камені можуть чекати у цій роботі, і про що треба знати, влаштовуючись на роботу опікуном.

Досвід Оксани: «ФІРМА КИНУЛА МЕНЕ НА ГРОШІ…»

Українка Оксана виїхала на роботу до Німеччини вже під час повномасштабної війни в Україні. Після того, як її родина лишилася власного дому, їй вкрай потрібні були кошти на прожиття. Влаштувавшись через фірму-посередника у німецьку сім'ю, жінка три місяці сумлінно пропрацювала, доглядаючи свого підопічного, однак отримати у повному обсязі гроші за свою роботу не змогла.

Оксана, як і більшість українок, працювала у Німеччині нелегально, не маючи офіційного дозволу на роботу і поділилася своєю історією, аби застерегти тих, хто має бажання шукати собі працю у сфері догляду.

Оксана родом з Херсонщини, має трьох дітей, молодшому з яких на сьогодні 16 років. Жінка багато років працювала товарознавцем на складах у Херсоні, але згодом ця професія стала неактуальною, іти у звичайні продавці вона не мала бажання, тож вирішила полишити торгівлю і змінити сферу діяльності.

«На момент, коли я шукала заробіток, були актуальні пропозиції у сфері догляду за літніми людьми. Мені така робота виявилася до душі, і я працюю у цій сфері вже близько десяти років, - розповідає Оксана. -

Перший час працювала у Росії, у реабілітаційному центрі для літніх. Згодом через війну змінила країну для заробітку і їздила вже до Європи - у Польщу, Німеччину. Увесь цей час не мала жодних проблем ані з клієнтами, ані з роботодавцями, адже завжди сумлінно виконувала свої обов’язки. Про ситуації, коли фірма-роботодавець кидає на гроші, звісно, чула, але не сподівалася, що така ж історія трапиться і зі мною».

Оксана з родиною перебувала в селі на Херсонщині, коли в Україні розпочалася повномасштабна війна. Доки оговтувались від перших вибухів, сподіваючись «пересидіти» в підвалі, у Херсон зайшли російські війська, а рідне село опинилося в окупації. Родина Оксани займає проукраїнську позицію і, наскільки це було можливо, намагалася чинити опір новій владі. Сама жінка через соцмережі розповідала про те, що відбувається на Херсонщині в окупації, ризикуючи бути викритою росіянами. Втім родина не мала іншого житла, та й виїхати з окупованих територій було вкрай непросто. Однак за три місяці сім'я таки кинула все і виїхала з рідного села - внікуди.

«Певний час ми чекали, що нас звільнять. Та й нам не було куди їхати з рідного дому. Але донька працювала в поліції, і, коли росіяни зайняли Херсонщину, вона не виходила на роботу і переховувалася, щоб не співпрацювати з окупаційною владою. Згодом її почали шукати, і я зрозуміла, що насувається реальна загроза життю моїх дітей, адже ми на власні очі бачили, як зазнають катувань ті, хто не підкорявся окупантам.

Ми переїхали до Кривого Рогу, де зняли житло, зареєструвалися як внутрішні переселенці і отримали по дві тисячі гривень на кожного. Звісно, прожити за ці гроші було неможливо, а з роботою було вкрай важко. У той момент ми не відчували ніякої підтримки, я просто не знала, як жити далі. Тому й поїхала до Німеччини, адже там за кілька місяців могла заробити пристойну для України суму і мати можливість вижити в тих умовах, у яких ми опинилися через війну», - говорить Оксана.

На сьогодні у Німеччині перебуває близько мільйона українських біженців, які одержують виплати від країни. Реєстрація за § 24 дозволяє отримувати певний період часу і соціальне житло, і гроші на існування, навіть не працюючи. Оксана через війну втратила дім і, напевно, цілком могла б отримати у Німеччині статус біженця, але жінка обрала інший шлях.

«Моя родина не хоче виїздити з України, діти не бачать своє майбутнє в іншій країні, і ми сподіваємося повернутися додому після звільнення Херсонщини. До того ж я звикла сама заробляти собі на хліб. Тому до Німеччини їхала саме для того, щоб заробити трохи грошей і повернутися до дітей в Україну», - пояснює жінка.

Оксана вже мала вдалий досвід роботи опікуном у Німеччині, тож і цього разу через Фейсбук знайшла фірму, яка набирала персонал для догляду за літніми. У травні жінка за посередництвом фірми отримала і роботу - влаштувалася у містечко поблизу Франкфурта-на-Майні опікуном чоловіка, що потребував догляду після аварії.

«Робота опікуна передбачає цілодобове знаходження біля підопічного. Працювала без вихідних, маючи дві години паузи на день. При цьому нікуди не можна було відлучатися з дому, а вночі часто доводилося вставати. Втім ніяких проблем із господарями я не мала, адже сумлінно виконувала свою роботу, сподіваючись отримати за неї гроші і повернутися до дітей в Україну».

Оскільки Оксана не оформлювала статус біженця (а жінка навіть за бажання не змогла б залишати будинок для проходження всіх етапів реєстрації), термін її перебування у Німеччині обмежувався 90 днями. Завчасно попередивши про свій виїзд, жінка сподівалася отримати і розрахунок, однак фірма-посередник відмовилася платити за останній місяць роботи.

«У цій ситуації найприкріше, що фірма знала мою історію, адже на співбесіді я розповідала і про те, як ми жили в окупації, і про те, що лишилися без даху над головою. На жаль, такі фірми-посередники заробляють на українках легкі гроші, тоді як нам доводиться тяжко працювати, щоб отримати свою зарплату.

Фірма-посередник заключає договір із особою чи її родичами на послуги опікуна. При цьому нас оформлюють на роботу у польську фірму, а в Німеччині ми перебуваємо «у відрядженні з обміну досвідом». Усі кошти йдуть через фірму, яка забирає половину чи навіть більше від місячної суми, що сплачують родичі нашого підопічного. Так, якщо родина перераховує 2500 євро, то опікун отримує із цієї суми за працю 24/7 лише 1300 євро», - пояснює Оксана.

За домовленістю із куратором, жінка повинна була отримати гроші перед своїм виїздом з країни.

«Мій куратор казав, що розрахується, коли буде забирати мене із сім'ї. Однак у зазначений день він вивіз мене до Франкфурта, віддав 43 євро «за переробку» і поїхав геть, заявивши, що зарплату мені вже перерахували.

Коли кинулася шукати фірму, виявилося, що вона навіть не має свого офісу у Франкфурті, а для співбесід з опікунами винаймає номер у готелі. Мені довелося самостійно шукати, як виїхати до України, хоча за домовленістю мені повинні були оплатити дорогу додому», - говорить жінка.

Сподіваючись заробити на прожиття важкою працею опікуна, Оксана отримала у Німеччині негативний досвід співпраці із фірмою-посередником. Зараз жінка намагається повернути собі зароблені кошти. Однак офіційно звертатися до поліції чи суду вона не може, адже працювала у Німеччині нелегально.

Досвід Наталі: «ЗА НЕЛЕГАЛЬНУ ПРАЦЮ МЕНІ ДАЛИ ДЕПОРТАЦІЮ НА ДВА РОКИ»

Наталя Легка має чималий досвід роботи опікункою у Німеччині – жінка виїздила на заробітки до цієї країни шість разів. Останній виїзд закінчився для неї депортацією через нелегальну трудову діяльність. Втім свого досвіду жінка не соромиться, а відверто розповідає про всі особливості роботи опікуна. На своєму ютюб-каналі вона викладає відео з порадами для жінок, які хочуть працювати в Німеччині у сфері догляду, а також розробила спеціальний експрес-курс німецької мови для опікунів.

До 2015 Наталя працювала в Україні вчителем німецької, досконало знає мову, тож, коли вирішила їхати за кордон на заробітки, із вибором країни не вагалася. За існуючою схемою влаштовувалася на роботу через польські фірми на три місяці, адже термін перебування українців у Євросоюзі за гостьовою візою обмежувався 90 днями.

«На відміни від Італії, де українки працюють опікунами на законних підставах, проходять спеціальні курси і сплачують податки, в Німеччині робота із догляду не є легальною. Навіть, якщо фірми-посередники розводять багато диму, обіцяючи «офіційне працевлаштування», слід розуміти, що договір на співпрацю і медична страховка – це не підстава для роботи, адже дозвіл на працю тут можна отримати лише за спеціальним параграфом, - розповідає Наталя.

При цьому польська фірма оформлює окремий договір з німецькою родиною і окремий - з українським опікуном, тож працює на законних підставах. Для німців дуже важливо, щоб усе було оформлено офіційно, вони платять усі податки і отримують опікуна також на законних підставах. У нас із польською фірмою також все легально, однак є нюанс: без дозволу на працю ми не маємо права на роботу у Німеччині. Тому українки намагаються працювати «по-тихому», адже при перевірці можуть виникнути проблеми».

З введенням безвізового режиму для України чимало наших громадян почали виїздити на заробітки за кордон, працюючи у сферах будівництва, обслуговування, сільського господарства та догляду. При цьому обираючи між легальною працею у тій самій Італії і роботою «по-чорному» в Німеччині, часто роблять вибір на користь останньої, адже в цій країні рівень зарплати є одним із найвищих у ЄС.

«На практиці ми перебували у країні, ризикуючи на кожному кроці бути зупиненими поліцією. Якщо правоохоронці бачили, що ти українка, вони могли проводити детальний огляд (навіть із роздяганням), перевіряти усі особисті речі, повідомлення у телефоні. Саме так сталося зі мною, коли останній раз їхала додому із заробітків три роки тому.

Наш мікроавтобус зупинили на трасі і почали перевірку. Можливо, якби сказала, що туристка, нічого б і не сталося, але я вирішила не брехати і говорити правду. Тоді мене стали обшукувати, знайшли гроші, фотографії і повідомлення у телефоні, які були доказом того, що у Німеччині я працювала опікуном. Як наслідок мені оформили депортацію із забороною на в’їзд на два роки до всіх країн Шенгенської зони», - розповідає Наталя про власний досвід.

Історія із депортацією за те, що українка по суті допомагала Німеччині у догляді за її громадянами, виконуючи важку роботу, за яку самі німці не беруться, далеко не унікальна. Парадоксальність ситуації полягала в тому, що українки, які ховалися від поліції, потрапляли у будинки… самих поліцейських, які потребували послуг доглядальниць для своїх батьків.

«Наші українки потрапляли у сім’ї поліцейських і навіть верхівки влади, знаю історію жінки, яка працювала у високопосадовця з Міністерства закордонних справ Німеччини. Німцям подобається, як українки працюють, вони не такі балувані, як полячки, старанно виконують свою роботу. Тому за останні кілька років тема легалізації роботи для українців стала підніматися все частіше, перед війною ми навіть зверталися з цього приводу із листом до Ангели Меркель, і зараз вже принаймні українкам перестали давати депортацію за це», - говорить жінка.

Термін заборони на в’їзд до ЄС для Наталі Легкої вже сплив, втім попри те, що зі своїм рівнем знання мови вона має хороші пропозиції щодо роботи в Німеччині, поки такий варіант не розглядає. Адже саме депортація дала їй поштовх до того, аби розвивати власний ютюб-канал і допомагати українцям вивчати німецьку мову.

«Рівень зарплати опікуна напряму залежить від рівня знання мови. Без неї можуть запропонувати лише догляд за лежачими хворими, які вже не розмовляють, але оплата праці буде у такому разі до тисячі євро. Я розробила два курси спеціально для українок, які їдуть працювати у сфері догляду – «з нуля» і для тих, хто вже трохи володіє мовою. У цих курсах вивчення лексики побудовано на асоціаціях, є додаткові аудіо файли. У курсі підібрана саме та лексика, яка знадобиться опікунам, змодельовано різні ситуації: на кухні, у ванній, у вбиральні, нещасний випадок. На практиці жінки просто родруковують собі цей матеріал і використовують як розмовник, поступово вивчаючи мову глибше».

ОПІКУНСТВО В СІМ’Ї: ЩО ТРЕБА ЗНАТИ

Попри всі ризики українки і сьогодні працюють в німецьких сім’ях, а чимало біженок розглядають опікунство як можливий варіант заробітку. Наталя Легка вже не перший рік готує українських жінок до роботи доглядальниці і дала відповіді на найпоширеніші запитання щодо особливостей опікунства в Німеччині.

- Як зрозуміти, чи підходить мені ця робота?

«Робота опікуна вимагає емоційної стійкості. Вона точно не підійде людям стресонестійким і психологічно слабким. У нашій роботі може бути безліч ситуацій, які виводять із себе навіть людей зі стальними нервами. Потрібно бути готовим до того, що вночі доведеться вставати по кілька разів, а це все впливає на емоційний стан.

Окремо варто оцінити ступінь власної гидливості, що стосується догляду за літніми людьми. Варто розуміти, що у людей з легеневими хворобами є часті виділення. Особисто я не відчуваю гидливості щодо інших речей, але соплі по всій хаті для мене були справжнім викликом, а людина, за якою я доглядала, постійно харкалася».

- Як обрати фірму-посердника?

«Усі фірми працюють за однією схемою, пропонують приблизно однакові умови і однакові сім’ї. Я раджу обрати п’ять фірм, пройти співбесіду у кожній і зупинитися на тій, яка пропонує більші гроші. Адже головне для опікуна – це його підопічний, а жодна фірма не може гарантувати вам того, що ви не потрапите до клієнта, який виявиться агресивним чи складним, це завжди буде «кіт у мішку».

- У чому особливість підопічних з деменцією?

«Особисто я не радила б погоджуватися на догляд за людиною з деменцією, або принаймні варто ретельно обговорити всі деталі з родичами перед тим, як приступати до роботи.

Якщо це неагресивна деменція, яка тільки починає проявлятися у короткочасній втраті пам’яті, людина може по кілька разів запитувати, який сьогодні день чи тричі сідати обідати, бо забула, що поїла пів години тому. У такому випадку опікуну потрібно просити доплату за догляд.

При агресивній деменції людина може кричати, лаятися, ображати опікуна, навіть чинити фізичне насилля – чимось жбурнути, штовхнути, вкусити. Такі люди повинні перебувати в спеціалізованих закладах у закритих палатах з решітками. З одного боку, можна зрозуміти родичів, які не хочуть відправляти туди своїх батьків. Але я не раджу опікунам братися за таку роботу, адже власні нерви дорожче.

У Німеччині зараз дуже багато пропозицій саме по догляду за людьми з деменцією, і ми з колегами не раз замислювалися над питанням, чому їх так багато у цій країні. Ще кілька поколінь тому німці самі доглядали своїх стареньких. Зараз країна є економічно розвиненою, але, на мою думку, вона втрачає у розвитку духовному, і це проявляється якраз у ставленні до своїх батьків. 90% літніх німців мають деменцію чи Альцгеймер, складається враження, що вся нація на старість втрачає розум. І я вважаю, що це не просто збіг, а питання, яке слід ретельно аналізувати, шукати його причини», - говорить Наталя Легка.

- Догляд за парою - чого очікувати?

«Якщо догляду потребує один із подружжя, то в договорі він і прописується як один підопічний. Часто можна зустріти оголошення на кшталт «догляд за парою, але один із подружжя майже не потребує допомоги». Раджу не «вестися» на такі пропозиції, адже на практиці ви будете розриватися між двома літніми людьми. Або, якщо відчуваєте в собі сили, від самого початку обговорювати цей момент і просити додаткові гроші за подвійну роботу».

- З лежачими підопічним працювати важче?

«З лежачими підопічними надто повільно спливає час. Уявіть, що вам потрібно висидіти 10 годин щодня біля ліжка хворого. Набагато цікавіше, коли людина рухається, протягом дня її потрібно звозити до лікаря, до родичів, на прогулянку – і час швидко летить, ти не засиджуєшся на одному місці.

Багато хто скаржаться на те, що зриває спину, перевертаючи лежачих, тягаючи їх у ванній. Але зараз існує багато сучасних спецзасобів і медтехніки, яка дозволяє без цього обходитися. Це і ліжка, які регулюють висоту, і спеціальні пристосування у будинку, і ліфти в ванній. Якщо господарі не зекономлять на цьому, то фізичного навантаження з лежачим підопічним можна цілком уникнути.

А от до кого я б не радила іти опікуном, так це до незрячих. Мені довелося працювати із сліпою бабусею, яка боялася залишатися сама. Вона буквально не випускала мою руку, навіть у туалеті не хотіла лишатися сама. Це дуже напружує», - радить жінка.

- Як харчуватися в німецькій родині?

«Більшість українок у німецьких сім’ях голодують. На жаль, це відбувається через те, що німці хочуть зекономити, а наші жінки не вміють правильно поставити питання про харчування. Зазвичай у договорі прописано, що опікун харчується у сім’ї, але як і чим саме - не зазначається. Трапляється так, що родичі видають на харчування опікуна і бабусі 20 євро на тиждень, і на ці гроші важко купити пристойні харчі. А от вже на 50 євро можна і прожити, якщо не морочитися зі стравами. Німці взагалі харчуються дуже просто, їм не треба готувати наші голубці чи налисники. Сніданок, вечеря – це чай з бутербродами, і якась легенька страва на обід.

Зазвичай опікун харчується за одним столом з людиною, за якою доглядає. Але іноді це буває некомфортно, коли, скажімо, вам заглядають до рота, рахуючи, скільки ви з’їли. Мені одна бабуся могла заявити: «Я сьогодні не хочу обідати». При цьому вона сподівалася, що я так само відмовлюся від їжі. У таких випадках варто ставити свої кордони і харчуватися окремо – в той час і так, як вам це буде комфортно.

Взагалі своєчасно встановлювати свої кордони і правила – це головна порада, яку я можу дати опікунам для того, щоб робота не перетворилася на муку», - радить Наталя Легка.

Досвід Надії «ПРАЦЮЮ ЛЕГАЛЬНО І ВСІМ РАДЖУ»

Параграф 24, за яким Німеччина реєструє українських військових біженців, автоматично дає дозвіл на роботу у цій країні. Тепер українки, які отримали вид на проживання, можуть працювати легально, не ховаючись від поліції.

Українка Надія мала вже досвід опікуна у німецькій родині, а із початком війни переїхала сюди з донькою. Отримавши реєстрацію, жінка влаштувалася на офіційну роботу у сфері догляду, і тепер радить усім українкам працювати тільки легально.

«З юридичної точку зору ми працювали опікунками протизаконно. Не лише тому, що не мали дозволу, а й через цілодобовий графік чергування. У жодному договорі цей режим не прописувався, звісно, бо за таке можна отримати і кримінал. Але працювати 24 години на добу - це рабовласницький лад якийсь. При цьому польські фірми наживалися на важкій праці українок, а німці були задоволені, що повинні платити одній, а не двом-трьом опікункам, які мають чергувати позмінно», - розповідає Надія.

Маючи рівень німецької В1 і медичну освіту, жінка влаштувалася помічником медсестри в установу, яка здійснює догляд за хворими на дому. Працює 168 годин на місяць на зарплаті 13 євро/год і отримує щомісяця 2200 євро брутто. Після сплати податків у неї залишається близько 1500 євро «чистими».

«Сьогодні українки мають можливість офіційно влаштовуватися в німецькі фірми, у лікарні, здійснювати догляд на дому або працювати в закладах для літніх - офіційно і за графіком 8-12 годин на добу. Я працюю у фірмі, яка опікується хворими після виписки із медичного закладу. Німецька страховка покриває ці витрати, тож за догляд платять не родичі, а страхова компанія. При цьому, якщо хворий потребує догляду 24/7, то його будуть обслуговувати позмінно четверо спеціалістів. Державне страхування покриває також усі медичні прилади, медтехніку, апарати для дихання».

Потреба фахівців у сфері догляду в Німеччині надзвичайно велика, тому українкам тут пропонують безкоштовні курси, на яких дадуть базові знання про догляд за літніми та навчать надавати першу медичну допомогу. Втім для офіційної роботи рівень німецької не може бути нижчим за В1, а тому багато жінок і досі обирають нелегальну працю.

Видаючи українським біженцям дозвіл на роботу за параграфом 24, Німеччина сподівається заповнити ту ділянку ринку праці, де самі німці не мають бажання працювати. Але при цьому важливо, щоб виконуючи чорну роботу, українці таки могли працювати за кордоном «по-білому».