Прийомні родини з України знайшли притулок в Польщі

64 тисяч українських дітей мешкають у прийомних родинах. Частина з них, на жаль, залишилася на окупованих територіях, звідки дітей попри українські закони, переміщують на терени РФ. Але багато кому вдалося виїхати за кордон, зокрема, до Польщі. Так, працівники СОС Дитячі Містечка України евакуювали 9 прийомних сімей із Броварів Київської області та 5 прийомних сімей із Сєвєродонецька і Старобільська Луганської області, усього 103 людини, з яких 81 – діти. У Польщі їх гостинно прийняли SOS Wioski Dziecięcew Polsce.

Мама Юлія Бакшеєва опікується 7 прийомними дітьми. Її будинок залишився в Луганській області, де не припиняються бойові дії. З чоловіком вони вже понад п'ять років є батьками-вихователями прийомної сім'ї за підтримки СОС Дитячі Містечка Україна. На Луганщині родина мала будинок, тварин, город, все необхідне для повноцінного життя, котре зруйнувала війна. Діти надзвичайно вразливі – до дитячих травм, пов’язаних із відсутністю біологічних батьків додалися жахи війни.

Нині для цих кількох десятків дітей з України, їхніх прийомних батьків та координаторів новим осередком життя стало місто Красник у Люблінському воєводстві. Родини проживають у будинку в 9 «кавалерках» за рахунок SOS Wioski Dziecięce w Polsce. У Бакшеєвих 3 свої кімнати, може це трохи й затісно для 8 дітей та 2 дорослих, але безпечно і спокійно. Гроші отримують з України, але й дуже допомагають місцеві благодійники – харчуванням, шкільним приладдям, одягом. Дітям навіть подарували музичні інструменти: саксофон, кларнет, тромбон, і вони мають змогу продовжити навчання грі на духових зі своїм вчителем музики он-лайн. Молодші діти ходять до місцевої польської школи, а старші займаються в українській дистанційно, вивчають польську мову. Двійнята Іра і Олена дуже раді, що у польській школі не задають багато домашніх завдань. Зі своїми старшими братиком і сестричкою, які теж двійнята, до речі у Бакшеєвих п’ятеро дітей з однієї біологічної родини, мають час для розваг – спонсори подарували велосипеди і самокати, бадмінтон та м’ячі.

Старшим адаптуватися важче, бо подумки щоразу повертаються до свого будинку і дуже сумують за ним. Наталія Герасименко, виконуюча обов’язки начальника підрозділу із сімейних форм виховання Луганської програми СОС Дитячі Містечка Україна, багато часу проводить у цій родині. Допомагає батькам пояснювати дітям про війну, евакуацію і про те, що у кожного на душі: коли ж можна буде повернутися додому. Але зараз треба почекати, і діти знають, що обов’язково повернуться у свої кімнати, на свої ліжечка, до іграшок і улюбленого двору. До домашніх улюбленців – пса і кота, але трохи згодом.

Розвантажитися психологічно дуже допомагає традиційна родинна ліпка пельменів та вареників, запікання птиці та інші кулінарні вправи. «Коли заходиш до будинку, де мешкають наші прийомні родини, відразу відчувається така гама кухонних ароматів, що не знаєш, до кого напроситися на обід», – жартує Наталія. «Наші батьки не сидять без діла ані хвилини, – продовжує вона, – мама Юля їздить на збір яблук, працює на висадці саджанців смородини, а тато майструє, готує, дивиться за домашнім господарством і допомагає дітям з навчанням. Щойно приїхали, батьки сказали – дайте нам граблі, будемо мести листя, впорядковувати територію навколо будинку. Наші колеги з SOS Wioski Dziecięce w Polsce розводили руками, мовляв, «як так, ви ж гості, вам треба відпочити», але змирилися, завезли землі, дали знаряддя. І навесні і влітку всі залюбки поралися на городі, а потім їли власні помідорчики, огірочки, зелень.

Звісно, коли важкі думки накривають, як це буває особливо з 11-тирічним Сашою, допомагає перегляд літніх фото. Раніше родина не мала змоги всім разом виїхати на море. Але цього року спонсори зробили це можливим, щоб приємні спогади змивали в уяві жахи війни, як хвилі, що накочуються на пісок. Десять щасливих днів, сповнених купань у водах Балтики, з розвагами і смачною їжею, прийомна родина Бакшеєвих провела у Штутово, біля Гданську. «І не таке вже холодне це море, пісок такий біленький… а такі сосни у нас Луганщині ми ніколи не бачили взагалі!» – кажуть діти. Побути на морі – таке просте й невимовне щастя для дітей з країни, яку ворог хоче позбавити тепла, світла, їжі, і взагалі стерти з лиця землі… Але не вийде, і ці позитивні враження зостануться в пам’яті на все життя – як час, проведений у безпеці, любові і турботі. Як щасливі миті дитинства. Адже зараз вже дві держави – Україна і Польща – опікуються долями дітей, що зростають у прийомних родинах. І роблять все необхідне і для забезпечення матеріальних потреб, і для духовного зростання майбутніх громадян вільної Європи.