Топ-менеджер великої медичної компанії в Україні влився у ряди польських працівників і запланував власну справу

«За 5 місяців тут я побачив дуже багато прикладів допомоги від держави і громадян українцям, що тікали від війни. Рівень підтримки дуже високий – це матеріальна допомога, наприклад, харчі, житло, якісь речі чи послуги. Користуватися цим не довелось – можливо, занадто велике бажання розуміти, що досягнення твої власні, а може просто не було часу. Та на той вид допомоги, який мені був потрібен більше, щастить натрапити рідше. Мова йде про допомогу з інтеграції. Я б свого часу з особливою вдячністю отримав консультації з відкриття бізнесу і ведення бухгалтерії, якусь консультаційну правову допомогу, тощо. Все, що допоможе інтегруватися і не тільки споживати, а й приносити користь, зараз видається недостатньо доступним. А це могло би бути гарним прикладом, коли дають вудку, а не рибу».

Відновлювати свій рівень життя так, наче ти тут назавжди – власне, у такий спосіб Олексій Дмитрук, колишній головний маркетолог розгалуженої української мережі медичних клінік, а нині оримувач статусу європейського захисту в Польщі, визначив свою подальшу життєву стратегію. А спонукало топ-менеджера на пошуки нового шляху виживання і саморозвитку те, що в чужій країні залишився без головного інструменту комунікації – мови. Про свої «нові горизонти» Олексій розповів uamedia.eu, можливо, його спостереження і досвід можуть стати в нагоді вимушеним мігрантам з України.

Початок війни застав Олексія та його дружину Ірину на острові Мадейра. До завершення відпустки залишалося 5 днів, в гаманці лежала тисяча євро, а у рюкзаку – спортивно-пляжний комплект одягу. Новини з України були приголомшливими: напад, бомбардування, ворожий десант в Гостомелі, перша відбита атака. Хвилі відчаю змінялися променями надії, що все це не по-справжньому і не надовго. Але минуло кілька днів, і стало зрозуміло, що це війна, і літаком до Києва вже не дістатись. Для Ірини це означало ще й втрату роботи, адже вона працювала стюардесою. Робота Олексія теж опинилася на стопі – не дуже потрібен розвиток бізнесу в Києві чи Одесі, коли лікарів масово мобілізують, а клініки під обстрілами. Місяць відпустки без утримання, а далі вирішив звільнитись. Настав час виїхати з готелю, але куди? За найдешевше житло на острові треба сплатити 1000 євро, перспектив в роботі – ніяких, хіба що найнятися вантажником за 700-800 євро. Ціни на Мадейрі високі – острів є острів. Дмитруки опинилися у повній невизначеності, що робити далі.

У березні на Мадейрі відкрилися перші волонтерські пункти допомоги громадянам України, що залишилися або вже прибули на острів. Європейський Союз ввів у дію Директиву про тимчасовий захист, яка встановила правові норми, що дозволяють регулювати масове прибуття біженців від російської агресії. Це давало впевненість в новому статусі. І нарешті, почало розвиднюватися – Ірина знайшла роботу за фахом у міжнародній авіакомпанії. Залишалося визначитися – в якій країні будувати щось нове для себе. Обрали Польщу, як найближчу до України і найбільш зрозумілу. Це вже пізніше прийшло розуміння, що все буде трохи інакше, а не так, як колись у триденному турі на екскурсію в Краків. 1 травня Олексій з 25 євро на хостел і рюкзаком за плечами висадився з літака у Вроцлаві - прямо в енергійне святкування Дня солідарності трудящих.

«Пізніше я дізнався, наскільки жорстким, і навіть іноді жорстоким, є ринок праці в Польщі. Люди, з якими я працював, через місяць уходили ледве не з пустими кишенями – велику частину заробітку з’їдали штрафи. В Україні до працівників роботодавці ставляться набагато лояльніше. Приміром, розбила бригада медиків в клініці дороге обладнання – ну, пожурили-попередили, і все. А ось тут збитків фірма не допустить – все за власний кошт. Можливо, це і правильно, але незвично», – ділиться Олексій.

«Як я шукав роботу? Дуже привабливими були варіанти віддаленої роботи в українських компаніях, адже мій маркетинговий і управлінський досвід міг дати можливість залишитись більш менш у зоні комфорту. Але жити в одному суспільстві, а працювати в іншому – дещо суперечить ідеї інтеграції. Отже, я вирішив, хочеш інтегруватися – працюй в Польщі.

Перше, що мені попало на очі – це праця на заводі, шлях багатьох співвітчизників. Але до заводу так і не дійшов. По відгуках робота зовсім не дає можливості вивчення мови, адже колектив український. Отже, її не можна використати, як сходинку розвитку.

Наступним варіантом була робота кур'єром на вантажному мікроавтобусі. З вимог – права категорії В і «відкритість до навчання мови». Перспектива самостійного робочого дня на авто та постійної комунікації з місцевими клієнтами видалась мені непоганою, і вже зараз я можу сказати, що не помилився. До сих пір пам'ятаю свій перший робочий день – стою з посилкою під дверима і розумію, що знаю тільки «Вітаю» і «До побачення», а що буде, якщо будуть додаткові питання? Але «аби руки і охота – буде зроблена робота» – і вже через 2 місяці «смолл-толки» з клієнтами стали навіть відбирати час. Зараз завдяки такому початку для мене немає проблеми в комунікації по більшості питань, як то поставити на облік авто, проконсультуватися в бухгалтерії чи винайняти житло. Звичайно, моя польська ще жахлива, але ми розуміємо одне одного, і це головне».

По 10 годин за кермом вантажного буса, 55 тон вручну перенесених за місяць роботи вантажів, і жодного штрафу від вроцлавської поліції. Такі активи в колишнього «білого комірця» з Києва. А головний актив – це вже придбаний бус для початку своєї справи. «Хочу спробувати те, на що ніколи не зважився б в Україні. Завжди зупиняло, що вже щось було. Стабільна робота, квартира, відпустка, мандри, собака – а тепер нічого цього немає. А шанс на підприємництво є, і треба його використати, – каже Олексій, – хочу надавати послуги з перевезень. Запит на це в місті є – це зростаюча економіка з великим попитом на послуги. Зараз я реєструю EDG, проконсультувався з місцевими юристами і бухгалтерами, підготував необхідні документи. У Вроцлаві мені допоміг Centrum Ukraińskie Kultury i Rozwoju Fundacja Ukraina з консультацією з юридичних питань. Але варто розуміти, що така консультація може бути лише загальною – детально щодо податків і ведення звітності доведеться частково дізнаватися самому, частково консультуватися там, де будуть вести вашу звітність. Тут досить популярними є бухгалтерські агенції, які залюбки вас проконсультують і забезпечать ведення вашої звітності. Самостійно багато інформації можна дізнатись на державній сторінці biznes.gov.pl. Діяльність господарську в Польщі можна зареєструвати за півгодини в інтернеті на сторінці ceidg.gov.pl . Для цього потрібен лише довірений профіль ePUAP (Profil zaufany Elektroniczna Platforma Usług Administracji Publicznej) та дані документу, що підтверджує законність перебування в Польщі.

Олексій з Іриною складають плани – поки на 3 місяці наперед Причому ловлять себе на думці, що плани стосуються як Польщі, так і України. Бо додому хочеться. До батьків, у свою квартиру, на Київське море – на улюблену риболовлю. Хочеться, щоб Україна звільнила свої території і повернулася до мирного життя. Хочеться бути корисними саме своїй країні. Заради цього робляться донати на ЗСУ, але лише Бог знає, коли прийде крах Російській Федерації. Ще хочеться хорошого життя для себе. А це означає, «не гаяти час в очікуванні, а жити тут і сьогодні так, наче це назавжди» – це таке кредо в Олексія та Ірини Дмитруків. Біженства не треба соромитись, але й розмахувати статусом як стягом на Першотравні не варто. Треба просто працювати.