Українські майстрині в Польщі створюють шедеври і заробляють на життя

Фестиваль-ярмарок дизайнерських речей Artishop за дванадцять років роботи став популярним серед харків’ян. На ярмарку можна було знайти прикраси з бісеру, дерева, срібла, живих квітів; кераміку, вишиванки, макраме, іграшки. Але війна забрала у людей звичайне життя.

«Ми залишилася без майданчика для роботи, – каже один з організаторів фестивалю Ігор Австанчиков, – на щастя, знайшли знайомих у Вроцлаві, які допомогли встановити контакти з місцевою владою, мистецьким середовищем і торговими мережами. З серпня ми відновили роботу фестивалю-ярмарку. Десь з три десятка наших майстринь через війну опинилися в Польщі, 5-6 людей приїжджають зі своїми виробами з України. Для нас дуже важливо, що завдяки статусу фестивалю майстриням не потрібно шукати приміщення, платити чималі кошти за оренду яток в центрі міста. Ми популяризуємо українське декоративне мистецтво, забезпечуємо комфортні умови і створюємо дружню атмосферу для спілкування. Крім того, на виставці завжди маємо благодійний стенд, 100% з продажів якого йдуть на користь харківських волонтерів, які допомагають ЗСУ та цивільним мешканцям рідного міста».

Пані Оксана Савченко – яскрава білявка в красивій вишиванці – презентує традиційні жіночі намиста – дукати. Це неймовірно красиві роботи, які можна побачити і в залі Верховної Ради на депутатках, і в кліпах популярних українських виконавців. Одне таке намисто – біле – є в гардеробі актриси Ольги Сумської. Оксана з багатостраждальної харківської Салтівки. Пишається мужністю своїх співгромадян а також колег, котрі залишилися і працюють в педагогічному університеті імені Сковороди, попри щоденну небезпеку. Свою роботу з працевлаштування студентів пані Оксана виконує дистанційно, і багато часу присвячує волонтерству. Ще з 2014 року виставляє свої прикраси на волонтерські лоти, щоб допомагати пораненим воїнам. «Краще спродати все що маємо, але інвестувати в нашу перемогу», – каже пані Оксана.

В її будинок кілька разів влучали снаряди, він вважається непридатним для житла, хоча кілька родин там залишаються і досі. Оксана виїхала з мамою, що погано чує, «навіть не почула б як летить ракета», – ділиться майстриня, – і з валізою матеріалу для рукоділля, бо поставила собі завдання мінімізувати залежність від виплат для біженців. «Не хочу навантажувати польську соціальну сферу, – каже пані Оксана, – до того ж рукоділля і продаж своїх виробів – чудовий спосіб адаптації і вивчення нової культури, адже доводиться вивчати запити польських жінок, шукати нові форми та ідеї для прикрас».

Творчість – те, що допомагає вижити і віднайти сили в непростих умовах біженства, своєрідна психотерапія для самих майстринь. Важко щодня, хоч і на відстані тисяч кілометрів, чути про чергові обстріли, руйнацію, негаразди в житті рідного міста. Мрія Оксани – повернутися і відвідати могилу чоловіка, якого не стало перед самою війною, в січні. І робити все що від неї залежить, або кожне місце поховання кожного українця ніколи не було занедбаним.

А ось Вікторія і Людмила вже вдруге приїжджають на фестиваль з Сум. Їдуть автобусом і молять бога, щоб дорога пройшла спокійно. З собою до Вроцлава везуть оздоби, браслети, стрічечки з бісеру. Майструють вдома, коли є світло, вигадують щось цікаве. «Дівчатка ж такі дівчатка, хоч в Польщі, хоч в Україні, люблять побалувати себе яскравими дрібничками. А ми привеземо додому трохи грошей і часточку тепла широкої польської душі», – кажуть сумчанки.

Майстриня Марина Юрченко з Кропивницького до війни займалася роботою з персоналом на одному з підприємств міста. А біжутерію робила ввечері, для душі. Дарувала близьким, виконувала замовлення знайомих. Тепер займається цим у Вроцлаві, куди евакуювалися з донькою, недавньою студенткою Вроцлавського університету. У перші дні війни подзвонила кураторка доньки і запропонувала житло і допомогу, за що українки неймовірно вдячні. Марина узяла з собою готові прикраси і матеріал, зробила кілька речей. І якраз сталася нагода приєднатися до харківського фестивалю хендмайду, з яким і до російського нападу у майстрині були плани на співпрацю. До унікальних речей з бісеру, що презентує Марина, є постійна увага з боку покупців. Хтось приміряє, хтось прицінюється, питають про позолоту на застібках і можливість замовити щось особливе. Прикраси не лише вишукані й зібрані вручну, а й виконані з душею та любов’ю, на яку так багаті українки.

Наступного разу фестиваль пройде у Barbari (Вроцлавський інститут культури, Вроцлав, вул. Свідницька 8б). Анонси майстер-класів і виставок-продажів можна знайти на ФБ-сторінці.