З речами на вихід: В Італії українських біженців масово виселяють із готелів

Українці в Італії б’ють на сполох: їх масово почали виселяти з готелів, де вони проживали від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Готельєри, які відчинили навесні двері перед військовими біженцями, тепер усіма способами намагаються випровадити своїх гостей, адже програма компенсації коштів за їх проживання добігла кінця. Хоча розмови про те, що українцям буде змінено умови проживання, і велися раніше, для більшості біженців виселення стало неприємною несподіванкою. Тисячі українців по всій Італії сьогодні вимушені або погоджуватися на переселення у помешкання некомфортне чи малопридатне для життя, або ризикують опинитися із дітьми просто на вулиці. UAMEDIA поспілкувалася з українками в Італії, які днями очікують на виселення.

«Нам сказали: або їдьте туди, куди ми вас відправимо, або шукайте житло і живіть за свій рахунок»

Анна з п’ятирічним сином мешкають у таборі для українських біженців, який облаштовано у кемпінгу в містечку Giulianova у регіоні Abruzzo. Усього тут проживає зараз близько 40 українців, які за пів року встигли адаптуватися на новому місці. Але кілька днів тому мешканці кемпінгу були поставлені перед фактом: у понеділок їх усіх будуть виселяти з табору і направлять на нове місце проживання.

«Більшість українців нашого кемпінгу мешкає тут із травня - червня. Влітку сюди приїздили на відпочинок італійці, але зараз, коли сезон завершився, тут проживають суто українці. Умови у нас, можливо, не такі гарні, як у декого в готелях, втім ми вже звикли тут. Наші дітки тут пішли до садочка та школи, їм подобаються вихователі і вчителі. Ми нарешті тут знайшли собі сімейного лікаря, що було досить важко зробити. Моя подруга два тижні тому народила дитину, і також не розуміє, як і куди повинна переселятися зараз із немовлям, - розповідає Анна. -

Нам ще у серпні говорили про те, що програма, за якою ми тут проживаємо, закінчується, і нас будуть розселяти. Але ніхто не казав ні куди розселяти, ні як, ні коли.

Ми із сином в Італії вже півроку, і за цей час нам і досі не зробили документи на проживання. Тільки в жовтні мене викликали, щоб розпочати процес оформлення пермессо. До цього часу я не мала тут ніяких прав, не мала дозволу на роботу, не могла оформити собі банківську картку і навіть офіційно записатися до лікаря. Усіма цими питаннями, як нам пояснили, повинна була займатися адміністрація нашого кемпінгу, але все відбувалося занадто повільно. І тільки-но ми змогли оформитися в цьому регіоні офіційно, а діти звикли до нової школи, як нас приголомшили новиною про переселення.

Цього тижня у середу нас зібрали і повідомили новину про те, що в понеділок ми всі повинні виїхати із кемпінгу. Ми, звісно, запитали, які у нас є варіанти, на що почули відповідь: «У вас є варіант або виселятися і жити самостійно за свій рахунок без жодної допомоги, або їхати туди, куди ми вас відправимо».

Нам вдалося дізнатися, що переселяти нас будуть за 300 км від теперішнього місця проживання – у малесеньке містечко Montesarchio поблизу Неаполя. Там зараз проживає 13 тисяч жителів, бо всі виїхали звідти через брак роботи. Тобто, з одного боку, нам говорять асимілюватися в Італії, а з іншого – везуть у місце, де майже немає людей і робочих місць.

З нашого міста у Montesarchio повинні переселити українців із трьох готелів. Але за новою адресою на карті ми бачимо зовсім невеликий будинок, і просто не розуміємо, як він зможе прийняти стільки людей. Тобто, у нас є побоювання, що нас або обманюють зараз, або поселення буде відбуватися по кілька сімей в одну кімнату. Ми живемо в Італії вдвох із п’ятирічним сином, який дуже активний, і мені важко уявити, як ми зможемо ділити одну кімнату з чужими людьми. Крім того, я дуже хвилююся про те, куди нас завезуть, адже поруч немає мого чоловіка, у мене немає тут родичів взагалі. Я одна з дитиною, як і моя подруга тут сама з двома маленькими дітьми. Тому їхати кудись, де майже немає цивілізації, нам просто страшно».

Процес розселення українців із готелів відбувається сьогодні по всій Італії, і більшість із тих, хто отримує нове житло, лишається незадоволений або умовами проживання, або місцем розташування житла.

«Ми спілкуємося з українцями у чатах і знаємо, що людей селять у дуже погані умови, в гірські села. Щоб дістатися супермаркету, вони йдуть дорогами, де поряд бігають лосі. Я не розумію, як в таких умовах я буду ходити до магазинів. Із готелів, де сі'мя мала окремий номер, людей переселяють до кімнат на 6-7 семеро людей в одній кімнаті, і я вважаю, що це ненормальні умови для проживання.

За планом будівлі ми зрозуміли, що у нас буде одна кухня на 15 осіб, з однією плитою і холодильником. Нам сказали, що на перший час нам виділять якісь продукти, а далі будуть видавати кошти на харчування. Але ми вже знаємо, що кошти, які виділялися на наше помешкання, приходили із затримкою у два-три місяці, тому постає питання, як ми у разі затримки грошей взагалі зможемо прожити?

Зараз усі мешканці нашого кемпінгу перебувають у шоковому стані. Ми чули, що у нас є право двічі відмовитись, якщо нас не задовольняють умови місця проживання, про що сказали представникам адміністрації. Але нам відповіли: «Які умови? Їдьте в Україну і там будете перебирати! Якщо відмовляєтеся, завтра повинні виїхати з кемпінгу, ми за вас платити більше не будемо».

Таким чином українці в Giulianova опинилися у ситуації, коли повинні або приймати неприйнятні для них умови проживання і їхати у невідомість, або самостійно вирішувати проблеми із житлом, що за відсутності грошей зробити абсолютно неможливо. Тому дехто вже розглядає варіант екстреної зміни країни проживання.

«Ми розуміємо, що в Італії нас не раді бачити, що ми вже тут набридли. Наш регіон зараз передає нас іншому регіону, тому всіх вмовляють переїхати, аби тільки позбутися нас. Зараз я також буду радитися із чоловіком, і можливо, ми будемо залишати Італію. Адже ми із сином тікали не від бідності, як дехто з італійців вважає, а від війни, і ми потребуємо бодай пристойних умов для проживання», - говорить Анна.

«Нас примушують підписати документи, в яких не заповнена графа про місце переміщення»

Олена з донькою приїхали до Італії ще в березні. Перший час жили в родині, яку в дитинстві відвідувала українка за чорнобильською програмою, згодом гостювали у знайомих. Лише у вересні через організацію «Червоний хрест» їм вдалося отримати житло в готельному комплексі у Римі, який функціонує як табір для українських біженців. Але нещодавно розпочалося розселення жителів комплексу. Людям пояснили лише те, що з Рима їх відправлять до регіону Неаполь, втім точне місце призначення українці дізнаються тоді, коли сідають в автобуси.

«До цього готелю усіх поселяють через «Червоний хрест», і він виконує функцію перевалочної бази, звідки згодом людей перенаправляють до інших місць. Нас тут годують, але гроші на проживання не виплачують.

У нашому готелі проживає багато дітей з аутизмом чи інвалідністю. Ці діти мають тут вже своїх лікарів і проходять лікуванням, або чекають на нього. У нас є дівчинка, яку направив до Італії на операцію харківський благодійний фонд. Вона стоїть у черзі на зустріч із ортопедом і чекає на операцію вже чотири місяці. І її наразі також хочуть направити кудись під Неаполь у гори, де немає лікарень.

Моя донька зараз вчиться у школі, яка знаходиться на відстані 5 хвилин ходьби від готелю, всі документи у нас оформлені у Римі, медичні картки також знаходяться у лікарні в Римі. В Італії потрібно багато часу, щоб оформити ці документи. І тепер нас ставлять перед фактом, що фінансування програми, за якою ми проживали у готелі, начебто закінчилося, і що в регіоні Лаціо більше не залишилося місць, тому нас примушують підписати документи, в яких навіть не заповнений рядок про те, куди нас будуть переміщувати. Ми зверталися до адвоката, і він нам сказав, що це вже пряме порушення прав людини. Це нагадує радянські часи, коли люди підписували пустий аркуш і не знали, що з ними буде далі», - говорить жінка.

Зараз у готелі в Римі проживає 220 українців, яких вже поступово переселяють до Неаполя. Перші автобуси почали відправляти ще два тижні тому, і мало хто лишається задоволений новим місцем проживання.

Олена зачитує смс від українців, яких два дні тому вивезли з готелю: «Дуже холодно в будинку, на вулиці змії у траві. Далеко від людей, магазини далеко. Траса з одного боку, поле з іншого боку, далі ліс і десь там море. До міста 20 км, автобус ходить, але поки із розкладом не розібралися. Лікарня далеко, школа також, обіцяють організувати шкільний автобус, але коли це буде - незрозуміло».

«Інших українців виселили два тижні тому, - розповідає Олена. - Вони пробули там ніч і з’ясувалося, що їх заселяють у будинки, які конфіскують у мафії. Там є пара, яка має у грудні одружитися, вже призначено день весілля. І їх поселили в кімнаті разом із ще однією жінкою, чи це нормально? В одній кімнаті незнайомі люди! Коли вони приїхали, у приміщенні не було жодного ліжка, лише при них почали заносити меблі і матраци.

Ми бачимо, що людей селять у віддалені від міст місцевості, де немає лікарень і магазинів. При цьому 90% українців приїхали в Італію без машини. Окрема проблема із тим, що діти вже ходять до школи. Війна – це стрес, переїзд – це стрес, дев’ять місяців моя дитина не бачила свого батька, якого дуже любить – і це знову стрес. Вона адаптувалася в школі, їй подобається тут, вона подружилася з дітьми, ми знайшли вчителя, який три години на день виділяє, щоб займатися з нашими дітьми італійською мовою. І зараз ми повинні забирати документи, і знову вже втретє йти в нову школу в Італії, і скільки ще так буде продовжуватися?».

Переселення людей з готелю відбувається в атмосфері цілковитої таємності: до останнього українцям не повідомляють про те, куди їх направлять із Рима. Про пункт призначення вони дізнаються вже, коли сідають з речами в автобуси.

«Жодного разу людям не було повідомлено заздалегідь, куди їх будуть переселяти. Люди сідають в автобуси в день виїзду і не знають, ані куди їдуть, ані коли зможуть пообідати. Останній раз люди виїхали в обід, близько восьмої їх вигрузили на місці призначення, де вони ще чекали розвозку, і зрештою змогли пообідати лише о 10 вечора.

При цьому наповненість нашого готелю - 500 людей, і нам не зрозуміло, чому тут приймають нових українців, а нас виселяють», - говорить жінка.

За словами Олени, близько половини мешканців готелю готові на переїзд в невідомість, але інша половина намагається відстоювати свої права. Переважно це батьки дітей, які ходять тут до школи або потребують лікарського нагляду. Олену з донькою повинні переселяти у вівторок. При цьому жінка відмовилася підписувати папери, у яких не вказано місце призначення, і не пакує свої речі.

«Я ніяких документів не підписувала, сказала,що не буду нікуди їхати, бо моя донька ходить до школи у Римі, і я залишаюся тут. На це мені відповіли, що у мене вибору немає, і якщо ми не виїдемо, нас просто виселять на вулицю. Зараз ми спілкуємося з адвокатами, хочемо написати офіційний лист і звернутися до префектури. Як нам пояснили юристи, людей, які вже оформлені в Римі, не мають права виселяти в інший регіон. Тож ми налаштовані боротися і відстоювати свої права».