У Польщі раді українським «сеньйорам». Як пенсіонерам зробити своє життя за кордоном кращим

Людям пенсійного і передпенсійного віку вимушене біженство дається найскладніше. До стресу від виїзду за кордон і зламу стереотипів додаються проблеми зі здоров’ям, фінансові труднощі, мовний бар’єр. Щоб не впасти в депресію, потрібно якось шукати мотивацію для подальшого життя, а це дається дуже важко. Старші люди всього бояться, і навіть за допомогою дітей і онуків не можуть впоратися зі сльозами, тривогою і безнадією в новому місці. «Найгірше – це нічого не робити», – переконана докторка наук із психології Галіна Ґжимала-Мошчинська з Краківського Центру психологічної допомоги біженцям та мігрантам. – Інтеграція не відбудеться сама собою, натомість з’явиться лише ксенофобія – нетерпимість до усього чужого, незвичного. Колись до Польщі приїздили репатріанти з Казахстану. Усі думали, що вони самі опанують мову і осягнуть культуру. Результат – маргіналізація і виїзд із Польщі».

Скільки би біженці не планували залишатися за кордоном, слід «кидати якоря» і будувати плани – хоч на тиждень, хоч на місяць, говорять психологи. Для киянки Лариси Степашко, педагога і екскурсовода, таким якорем стала інтеграція в місцеве соціокультурне середовище.

«У 55 років в Україні часто відчуваєш себе на околиці життя, бо не можеш влаштуватися на роботу чи знайти заняття до душі. А у Польщі мене ніхто не питав про мій вік при прийомі на роботу. Тут можна легко побачити дідуся-офіціанта! Літні люди відвідують не лише лікарні та аптеки, а є активними членами громади, – ділиться думками Лариса. – Ставлення до пенсіонерів в Польщі дуже поважне. В невеличкому містечку під Гданськом, де я мешкаю, вони зустрічаються в Клубі Сеньйора. Вражає кількість різноманітних заходів: походи, спортивні заняття, рукоділля, гра в покер, чаювання, зустрічі з дієтологами, косметологами, масажистами. Дуже дивують старі бабусі та дідусі, котрі бадьоро та швидко їздять на велосипедах, катаються на човнах. На «Святі піратів» я чула, як співає веселих пісень кашубський хор дідусів. Вік тих «хлопаків» був десь 60-70- 80 років, деякі дідусі ще й залицялись до мене, як молоді юнаки! Це дивно, що їх життя продовжується – таке різноманітне та насичене. У міжнародний День сеньйора 2 жовтня ми танцювали в прекрасному залі, була промова бургомістра та банкет».

Власне, така жага до життя поляків поважного віку стала прикладом для наслідування і самою Ларисою. Спочатку вона відвідала з професійною цікавістю безоплатні екскурсії та музеї Гданську і знайшла курси польської мови. Влітку стала учасницею регіональної програми з перекваліфікації: до свого українського диплому про вищу педагогічну освіту додала сертифікат опікуна в яслах та дитячому садочку. За три місяці навчання Лариса отримувала стипендію в 1500 злотих, а нині вже працює по 5 годин асистентом вчителя в у класі для першачків. Робота не втомлює, навіть в радість – нагодувати, дітей, почитати їм книжку, приголубити і пограти в схованки. Головне, потім добре відпочити. Для неї таким відпочинком є прогулянка до замку в Жуцево. Долаючи 9 км, а це 13 тисяч кроків, Лариса робить заготовки на зиму, збираючи гриби, ягоди, цілющі трави.

Зарплатні вистачає на їжу, одяг, книжки, косметику. Правда, до кінця року Лариса з іншими біженцями не сплачує за житло в місцевому готелі. Але вже готується переходити на «самоврядування», тобто орендувати кімнату чи ліжко-місце за власний кошт. А ще великою втіхою став місцевий хор святої Цецилії. Туди українка прийшла просто з цікавості, послухати співи. Потім наважилася просити, щоб перевірили, чи попадає вона в ноти, і зрештою, стала не лише учасницею хору, а й помічником диригента – сама проводить розспівування. Навіть отримала медаль до сторіччя хору, чим неймовірно пишається.

Всім біженцям старшого віку Лариса радить йти до спільноти у такі клуби – Клуби надії, Клуби Сеньйора. Не сумувати, вивчати мову та звичаї, багато гуляти та спілкуватись, ставати до роботи, адже й самі поляки не поспішають засісти вдома, бо більшість мають доволі скромні пенсії. До речі, польські пенсіонери на підставі рішень місцевого самоврядування можуть отримати 13 і навіть 14 пенсійних виплат щороку. Також пенсіонерам можуть призначити до 500 злотих щомісячної допомоги. По цю допомогу до ZUS варто звернутися і українським біженцям похилого віку, не здатним себе утримувати і особам, старшим за 75 років.

У Польщі є також чимало соціальних програм для людей «60+», або так званих «сеньйорів». Це і безоплатний проїзд в транспорті для людей, старших за 65 років; знижки в супермаркетах, банках, страхових компаніях; спеціальні дні в музеях, аквапарках. За таку цільову аудиторію як пенсіонери змагаються маркетологи, церква і польський істеблішмент – політики та мери. Щороку Уряд Польщі виділяє близько 50 млн злотих на розбудову нових центрів спілкування і дозвілля людей старшого віку. Нині таких центрів понад 900, значна частина з них розташована у Мазовецькому, Малопольському, Підкарпатському, Сілезькому та Поморському воєводствах. У Клубах Сеньйорів проводяться лекції, зустрічі, гімнастика, концерти, літературні гуртки, танцювальні вечори, майстер-класи. Українські пенсіонери-біженці завжди знайдуть тут підтримку і позитивні емоції.

Нижче наведемо кілька корисних посилань:

• У Познані Центр ініціатив старшого віку, вул. Seweryna Mielżyńskiego, 24, 61-725 Poznań, тел.(61) 8 42 35 09

• У Вроцлаві Вроцлавський центр сеньйора: pl. Dominikański, 6, тел. 71 344 44 44; 71 772 49 40

• У Бидгощі  Куявсько-поморський культурний центр: пл. Kościeleckich, 6, тел. 52 585 15 01; 52 585 15 02

• У Кракові Хор Краківскої спілки «Heynal» в Кракові, вул. Krakowska, 13; тел. 421 57 86, 501 563 638

• У Лодзі Центр здорового і активного сеньйора «Libelta» (MCM «Bałuty»): вул. Karola Libelta, 16; тел. 42 655 30 39

• У Катовіце Клуб «Сеньйор+»: вул. Kanałowej, 32b; тел. 797 593 318

• У Торуні  Танцювальні вечори «50+»: вул. Tuwima, 9, тел. 56 622 56 64, 697 707 048

• У Любліні  Клуб «Сеньйор+»: вул. Jana Pawła II, 11; тел. 81 859 57 48

• У Щецині  Центр сеньйора: вул. Bolesława Śmiałego, 16/u2, тел. 882 507 368

• У Гданську Театр гданського сеньйора: вул. Grunwaldska, 137, lok.7, тел. 583 451 166

• У Варшаві  Музично-танцювальний клуб Klub Seniora «Lowicka»: вул. Woronicza, 44a, тел. 660 617 131

При потребі інформаційної чи психологічної підтримки, українські пенсіонери також можуть скористатися цілодобовою Лінією допомоги потерпілим за номером телефону: +48 222 309 900.